Закон Естонської Республіки "Про речове право"

Матеріал з Рабкрін
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Частина 1. Загальна частина

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

Закон про речове право встановлює речові права, їхній зміст, виникнення та припинення, а також є основою для інших законів, що регулюють речове право.

Стаття 2. Дія Закону

Закон про речове право не має зворотньої сили, якщо із Закону про введення в дію і застосування Закону не випливає інше.

Стаття 3. Застосовуваність Закону

Стосовно речі діє закон країни її місцезнаходження, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 4. Застосовуваність міжнародного договору

Якщо в міжнародному договорі, укладеному Естонською Республікою, є положення, що відрізняються від положень цього Закону, застосовуються положення міжнародного договору.

Стаття 5. Речові права

(1) Речовими правами є власність (право власності) та обмежені речові права: сервітут, реальні повинності, право забудови, право переважної купівлі та заставне право.

(2) На додаток до названих у частині 1 цієї статті речових прав законом можуть встановлюватися також інші речові права.

Стаття 6. Власник

(1) Власником може бути фізична особа або приватноправова юридична особа (приватноправові особи), а також держава або одиниця місцевого самоврядування та публічно-правова юридична особа (публічно-правові особи).

(2) Всі власники мають рівні права, якщо законом не встановлено інше. Майно юридичної особи та юридична особа не можуть належати іншим особам.

(3) У загальних інтересах законом можуть встановлюватися обмеження при придбанні майна для юридичних осіб, іноземних держав, їхніх громадян, міжнародних організацій та осіб без громадянства.

Глава 2. РЕЧІ

Розділ 1. Поняття та види

Стаття 7. Поняття речі

(1) В розумінні Закону річчю є матеріальний предмет.

(2) У зазначених у законі випадках до прав застосовуються положення, які діють у відношенні речей.

(3) Тварини не є речами. До тварин застосовуються положення, які діють у відношенні речей, якщо Законом не встановлено інше.

Стаття 8. Нерухома річ і рухома річ

(1) Нерухомою річчю є земельна ділянка разом з її істотними частинами (стаття 16). Річ, яка не є нерухомої річчю, є рухомої річчю.

(2) В названих у Законі випадках до рухомої речі застосовуються положення, які діють у відношенні нерухомої речі.

Стаття 9. Загальна, публічна і приватна річ

(1) Загальною річчю є річ, яка за своєю природною сутністю не може бути чиєюсь власністю, а може використовуватися кожним так, як користуються повітрям і відкритим морем.

(2) Публічною річчю є річ, яка відноситься до державної чи муніципальної власності і за своєю суспільною сутністю може використовуватися кожним так, як користуються територіальним та внутрішнім морями, судноплавними водоймами, публічними вулицями, площами і парками.

(3) Приватною річчю визнається річ, яка не є ані загальною, ані публічною, і може належати будь-якому власнику. У встановлених Законом випадках приватна річ може призначатися для публічного користування.

(4) Загальна і публічна речі не знаходяться в цивільному обігу.

Стаття 10. Замінювана і незамінювана річ

(1) Рухома річ може бути замінюваною або незамінюваною.

(2) Замінюваною є рухома річ, що в цивільному обігу визначається родовими ознаками - кількістю, мірою і вагою.

(3) За бажанням сторін замінюваній речі може бути надано властивість незамінюваної по відношенню до сторін речі, а також навпаки.

Стаття 11. Споживна і неспоживна річ

(1) Рухома річ може бути споживною і неспоживною.

(2) Споживною є рухома річ, що при її використанні за цільовим призначенням перестає існувати або відчужується.

(3) Споживною вважається також рухома річ, що входить в сукупність речей, використання якої за призначенням полягає у відчуженні окремих речей.

Стаття 12. Подільна і неподільна річ

(1) Річ може бути подільною або неподільною.

(2) Подільною є річ, яка без порушення її сутності може бути розділена на частини, і кожна частина якої після розділу може утворити ціле.

(3) У встановлених законом випадках подільна річ може бути визнана неподільною.

Стаття 13. Сукупність речей

Сукупність речей складається з окремих речей, які з'єднані в певних цілях, і під єдиним найменуванням утворюють щодо прав і обов'язків один предмет.


Розділ 2. Частки речі

Стаття 14. Реальна частка і ідеальна частка

(1) Річ може перебувати в цивільному обігу у вигляді цілого, реальної частки або ідеальної частки.

(2) Реальна частка речі у порівнянні з іншими частинами речі відокремлена в натурі.

(3) Ідеальна частка речі в натурі не відокремлена, і її величина виражається дробом.

Стаття 15. Істотна частина

(1) Істотною частиною речі визнається її складова частина, яка знаходиться в нерозривному зв'язку з річчю і не може бути відділена від неї без знищення речі або зміни її сутності.

(2) Річ та її істотні частини не можуть бути предметом різних прав і обов'язків, якщо законом не встановлено інакше.

Стаття 16. Істотні частини земельної ділянки

(1) Істотними частинами земельної ділянки є речі, які знаходяться з нею у невідривному зв'язку, такі, як будівлі, ліс, що росте, інші рослини і незібрані плоди, а також пов'язані із земельною ділянкою і належні кожному наступному власнику нерухомої речі речові права.

(2) Будівля, з'єднана з земельною ділянкою в скороминущих цілях, не є істотною частиною земельної ділянки.

(2-1) Будівля, що знаходиться в нерозривному зв'язку з чужою земельною ділянкою з метою реалізації речового права, яке обтяжує цю земельну ділянку, не є істотною частиною земельної ділянки. З припиненням речового права будівля, яка залишається на земельній ділянці, стає істотною частиною земельної ділянки.

Стаття 17. Будівля та її істотні частини

(1) Істотними частинами будівлі визнаються речі, з яких вона побудована або які перебувають з нею у нерозривному зв'язку і не можуть бути відокремлені без нанесення істотної шкоди будівлі або речі, яка відокремлюватиметься.

(2) Річ, з'єднана з будівлею в скороминущих цілях, не є суттєвою частиною будівлі.

(3) Положення, встановлені відносно будівлі, діють також у відношенні споруди, якщо з закону не випливає інше.


Розділ З. Приналежності

Стаття 18. Поняття приналежності

(1) Приналежністю визнається рухома річ, яка служить головній речі і пов'язана з нею загальним господарським призначенням і відповідними йому просторовими зв'язками.

(2) Річ не є приналежністю, якщо вона не вважається приналежністю в цивільному обігу або якщо вона використовується тимчасово в інтересах господарської доцільності іншої речі.

(3) Права та обов'язки, предметом яких є головна річ, поширюються також на приналежність, якщо законом або правочином не встановлено інше.

Стаття 19. Припинення приналежності

(1) Річ перестає бути приналежністю при її відділенні від головної речі, якщо одночасно виражена воля правомочної особи припинити використання приналежності в інтересах головної речі.

(2) Річ не перестає бути приналежністю при її тимчасовому відділенні від головної речі.

Стаття 20. Документи як приналежності

Документи, карти та плани, що стосуються придбання та володіння, а також будівництва нерухомої речі, є приналежностями речі.

Стаття 21. Приналежності сільськогосподарської нерухомої речі і поняття хутора

(1) Приналежностями нерухомої речі, що використовується в цілях виробництва сільськогосподарських продуктів, є також сільськогосподарський інвентар, машини і тварини, які використовуються для ведення господарства, а також отримані із земельної ділянки продукти, необхідні для продовження господарської діяльності до наступного врожаю.

(2) Хутір - це земля сільськогосподарського призначення з приналежностями, які використовуються одним власником для виробництва сільськогосподарської продукції.

Стаття 22. Приналежності промислової нерухомої речі

Приналежностями нерухомої речі, що використовується для промислового виробництва, є також такі, що знаходяться на ній - машини, обладнання та робочий інвентар, необхідні для належного ведення господарства на нерухомій речі.


Розділ 4. Плоди

Стаття 23. Поняття та види плодів

(1) Плодом є будь-яка вигода, що отримується від використання речі. Плоди можуть бути природними або юридичними.

(2) Природними плодами є продукти, які отримуються від речі завдяки силам природи або за сприяння людини. До відділення від речі плоди є її суттєвою частиною.

(3) Юридичними плодами є доходи, які отримуються від речі внаслідок правовідносин.

Стаття 24. Належність плодів

(1) Плоди належать власникові речі, якщо законом або правочином не встановлено інше.

(2) Якщо особа має право одержувати плоди від речі протягом певного часу і якщо законом або правочином не встановлено інше, йому належать природні плоди, які відділялися протягом цього часу від речі, або відповідна цьому часу частина юридичних плодів.

Стаття 25. Відшкодування витрат при витребуванні плодів

Особа, яка зобов'язана повернути плоди, вправі вимагати відшкодування витрат, понесених на отримання плодів, у розмірі, необхідному для належного ведення господарства, але не більше, ніж вартість плодів.


Розділ 5. Витрати та оцінка

Стаття 26. Пов'язані з річчю витрати

(1) Особа, яка має право на отримання вигоди від речі, має нести обов'язки і витрати, пов'язані з річчю.

(2) Якщо особа, зазначена в частині 1 цієї статті, не є власником і її обов'язки не визначені, то обов'язки і витрати, пов'язані з річчю, несе власник речі.

Стаття 27. Види витрат

Понесені на річ витрати є: (1) необхідними, якщо з їх допомогою річ зберігається або рятується від повної або часткової загибелі;

(2) корисними, якщо з їх допомогою річ суттєво покращується;

(3) зумовленими прагненням до розкоші, якщо їх основною метою є вдосконалення зручності або зовнішнього вигляду речі.

Стаття 28. Відшкодування витрат

(1) Особа, яка, володіючи чужою річчю, понесла на її утримання необхідні витрати, вправі вимагати від власника їх відшкодування, якщо вона отримала річ у своє володіння не в результаті вчинення злочину.

(2) Добросовісний володілець вправі вимагати від власника відшкодування зроблених на річ корисних витрат в частині, що перевищує доходи, отримані ним від плодів від речі. Розмір відшкодування не повинен перевищувати суми, на яку цінність речі підвищилася в результаті зроблених корисних витрат.

(3) Власник з урахуванням свого майнового стану має право вимагати зменшення розміру відшкодування зроблених на річ корисних витрат або звільнення від сплати відшкодування. У разі зменшення розміру відшкодування або звільнення власника від його сплати добросовісний володілець має право на вилучення зроблених ним поліпшень без пошкодження речі.

(4) Недобросовісний володілець не має права вимагати від власника відшкодування понесених на річ корисних витрат. Він має право на вилучення здійснених ним поліпшень без пошкодження речі.

(5) Особа, яка, володіючи чужою річчю, понесла на річ витрати, зумовлені прагненням до розкоші, не має права вимагати їх відшкодування. Вона має право на вилучення без пошкодження речі доданих нею пристосувань для зручності, а також прикрас.

Стаття 29. Оцінка речі

(1) Річ оцінюється по звичайній вартості або за особливим інтересом до неї власника.

(2) Звичайною вартістю речі є її місцева середня ціна продажу (ринкова ціна).

(3) Вартістю речі вважається її звичайна вартість, якщо законом або правочином не встановлено інше.

(4) Оцінка речі за особливим інтересом грунтується на користі, яка отримується власником в силу свого особистого становища, або на перевазі, яка надається власником речі внаслідок її особливостей, або на особливому ставленні до речі без урахування її корисності.


Розділ 6. Майно

Стаття 30. Поняття та види майна

(1) Майном є речі, які належать особі, та оцінювані в грошовому еквіваленті права і обов'язки, якщо законом не встановлено інакше.

(2) Майном є рухоме або нерухоме майно відповідно до класифікації речей на рухомі і нерухомі речі (стаття 8) і належності прав (стаття 31).

Стаття 31. Належність прав

(1) Речові права відносяться до рухомого або до нерухомого майна відповідно до того, чи є їх предметом рухома або нерухома річ.

(2) Зобов'язальні та інші особисті майнові права входять до складу рухомого майна.

Частина 2. Володіння та кріпосна книга

Глава 1. ВОЛОДІННЯ

Розділ 1. Загальні положення

Стаття 32. Поняття володіння

Володінням є реальна влада над річчю, а також здійснення реального сервітуту.

Стаття 33. Володілець

(1) Володільцем є особа, під реальною владою якої знаходиться річ.

(2) Особа, яка володіє річчю на підставі відносин оренди, найму, зберігання, застави або інших подібного роду відносин, які дають їй право на тимчасове володіння річчю іншої особи, є прямим володільцем, а інша особа - непрямим володільцем.

(3) Володільцем не є особа, яка здійснює реальну владу над річчю за розпорядженням іншої особи в його господарстві або на підприємстві.

Стаття 34. Законне і незаконне володіння

(1) Володіння є законним чи незаконним в залежності від того, чи грунтується воно на законній підставі.

(2) Володіння вважається законним до тих пір, доки не буде доведено протилежне.

Стаття 35. Добросовісне і недобросовісне володіння

(1) Володіння є добросовісним, якщо володілець не знає і не повинен знати про те, що у його володіння відсутня законна підстава, або про те, що інша особа має більше прав на володіння річчю.

(2) Володіння є недобросовісним, якщо володілець знає або повинен знати про те, що у його володіння відсутня законна підстава, або про те, що інша особа має більше прав на володіння річчю.

(3) Володіння вважається добросовісним до тих пір, поки не буде доведено протилежне.

Розділ 2. Придбання та припинення володіння

Стаття 36. Придбання володіння

(1) Володіння набувається з отриманням реальної влади над річчю чи засобами, що надають можливість для здійснення реальної влади над річчю, а також з моменту початку здійснення реального сервітуту.

(2) Для придбання володіння достатньо домовленості між колишнім власником і набувачем, якщо набувач в змозі здійснювати реальну владу над річчю.

(3) Питання про те, чи отримала особа реальну владу над річчю, вирішується в залежності від конкретних обставин.

Стаття 37. Придбання непрямого володіння

Непряме володіння набувається шляхом поступки набувачеві права витребування речі, коли особа, яка відчужує річ, або третя особа продовжують володіти річчю.

Стаття 38. Перехід володіння до спадкоємця

Володіння переходить до спадкоємця.

Стаття 39. Припинення володіння

(1) Володіння припиняється, якщо власник відмовляється від реальної влади над річчю або втрачає її іншим чином, а також якщо припиняється реальний сервітут.

(2) Короткочасна перешкода або перерва в здійсненні реальної влади над річчю не припиняє володіння.

(3) Питання про те, чи втратила особа реальну владу над річчю, вирішується в залежності від конкретних обставин.

Розділ З. Захист володіння

Стаття 40. Самоуправство і самоуправне володіння

(1) Володіння охороняється законом від самоуправства.

(2) Самоуправством є протизаконне, без згоди володільця, порушення володіння річчю або вилучення володіння. Отримане таким способом володіння є самоуправним.

(3) Порушенням володіння є перешкоджання володільцеві здійснювати реальну владу над річчю, а також замах на вилучення речі або погрози, якщо є підстави побоюватися їхнього здійснення.

(4) Відповідальність за наслідки самоуправного володіння несе також спадкоємець цього володіння, так само як і інший правонаступник, якщо останній при придбанні володіння знав про самоуправність володіння попередника.

Стаття 41. Самозахист

(1) Володілець може захищати своє володіння від самоуправства із застосуванням сили, але без перевищення при цьому меж необхідної оборони.

(2) Якщо рухома річ самоуправно відбирається у володільця таємно або із застосуванням насильства, власник має право негайно відібрати рухому річ у спійманої на місці або переслідуваної особи, що здійснила самоуправство.

(3) Якщо позбавлення володіння нерухомої річчю відбувається самоуправно таємно або із застосуванням насильства, володілець має право видалити особу, яка вчинила самоуправство, з нерухомої речі і відновити свою владу над нею.

(4) Встановлене в цій статті право володільця на самозахист може бути застосоване також особою, зазначеною в частині 3 статті 33.

Стаття 42. Право на пошук

(1) Якщо рухома річ вибула з-під влади володільця та опинилася на нерухомій речі, яка знаходиться у володінні у іншої особи, володілець останньої зобов'язаний дозволити шукати і вилучити річ, якщо вона за цей час не була взята в чиєсь володіння.

(2) Володілець нерухомої речі вправі вимагати відшкодування шкоди, яка виникла у зв'язку з пошуками та вилученням речі. Якщо є підстави припустити виникнення шкоди, власник нерухомої речі має право відмовити в дозволі на пошуки або вилученні речі до отримання гарантії. Відмова не допускається, якщо зволікання є небезпечним.

Стаття 43. Судовий захист володіння

В разі самоуправного порушення володіння (ч.3 ст. 40) або самоуправного вилучення володіння володілець має право вимагати судового захисту володіння.

Стаття 44. Вимога, що випливає з порушення володіння

(1) У разі порушення володіння володілець має право вимагати усунення порушення, запобігання подальшого порушення і відшкодування шкоди.

(2) Вимога не задовольняється, якщо володіння пред'явника вимоги є самоуправним по відношенню до порушника або його попередника та придбано протягом одного року до вчинення порушення.

Стаття 45. Вимога, що випливає з вилучення володіння

(1) У разі вилучення володіння володілець має право вимагати відновлення володіння та відшкодування шкоди особою, яка є самоуправним володільцем по відношенню до пред'явника вимоги.

(2) Вимога не задовольняється, якщо володіння пред'явника вимоги є самоуправним по відношенню до особи, яка вилучила володіння, або його попередника, та придбано протягом одного року до вилучення володіння.

Стаття 46. Заперечення власника

Відповідач може заперечувати вимоги, зазначені в статтях 44 і 45, лише у тому випадку, якщо він доведе, що порушення або вилучення володіння не було самоуправним, і що він мав право порушити володіння або володіти річчю.

Стаття 47. Права непрямого володільця

(1) Вимога, зазначена у статтях 44 і 45, може бути пред'явлена також непрямим володільцем.

(2)У разі вилучення володіння непрямий володілець може вимагати відновлення володіння прямого володільця. Якщо прямий володілець не може або не хоче відновити володіння, непрямий володілець може вимагати передачі володіння йому.

(3) При наявності умов, зазначених у частині 2 цієї статті, непрямий володілець має право на пошук (стаття 42).

Стаття 48. Термін давності позову про захист володіння

Термін давності позову про захист володіння (ст. 44 і 45) становить один рік з моменту порушення або вилучення володіння.

Стаття 49. Захист частини володіння

Особа, що володіє реальною часткою речі, може захищати володіння цією часткою в порядку, встановленому статтями 40 - 48.

Стаття 50. Захист співволодіння

(1) Якщо декілька осіб володіють річчю спільно (співволодіння), кожен співволоділець або всі співволодільці спільно можуть захищати володіння в порядку, встановленому статтями 40 - 48.

(2) До спору між співволодільцями щодо обсягу права користування володінням не застосовуються положення про захист володіння.

Глава 2. КРІПОСНА КНИГА

Розділ 1. Загальні положення

Стаття 51. Поняття кріпосної книги

(1) Кріпосна книга ведеться по нерухомим речам і пов'язаним з ними речовим правам.

(2) Нерухома річ, що належить публічно-правовій особі, повинна бути внесена до кріпосної книги, якщо вона обтяжується речовим правом або якщо цього бажає власник, а також якщо нерухома річ передається у володіння іншої особи.

(3) Кріпосна книга ведеться у відповідності до положень цього Закону та Закону про кріпосну книгу.

Стаття 52. Нерухомість

Нерухомістю є внесені до кріпосної книги в якості самостійної одиниці:

1) нерухома річ (земельна ділянка);

2) право забудови;

3) квартирна власність;

4) право забудови відносно квартири.

Стаття 53. Дані, що вносяться до кріпосної книги

До кріпосної книги вносяться лише передбачені законом дані.

Стаття 54. Об'єднання і роз'єднання нерухомостей

(1) Нерухомості можуть бути об'єднані в одну нерухомість, або одна нерухомість може бути роз'єднана на декілька нерухомостей тільки за бажанням власника.

(2) При об'єднанні нерухомостей або роз'єднанні нерухомості залишаються в силі права, внесені до кріпосної книги, якщо законом не встановлено інше.

(3) При неможливості об'єднання або роз'єднання нерухомості таким чином, щоб у незмінному вигляді збереглися внесені до кріпосної книги права, для обмеження цих прав потрібна згода правомочної особи.

Стаття 55. Гласність кріпосної книги

(1) Кріпосна книга ведеться гласно. Кожен має право на ознайомлення з даними кріпосної книги та отримання виписок з неї у встановленому законом порядку.

(2) Ніхто не може посилатися в своє виправдання на незнання даних кріпосної книги.

Стаття 56. Завідома правильність кріпосної книги

(1) Завідомо передбачається, що внесені до кріпосної книги дані є правильними.

(2) У разі анулювання внесеного в кріпосну книгу права воно вважається припиненим.

(3) Якщо особа, спираючись на дані кріпосний книги, сумлінно набуває нерухому річ або обмежене речове право, його сумлінно придбані права залишаються чинними. Набувач є недобросовісним, якщо він знав або повинен був знати, що запис в кріпосній книзі є неправильним.

(4) Якщо право особи, яка внесена в кріпосну книгу, було обмежено на користь третьої особи, обмеження є дійсним по відношенню до набувача, якщо воно внесено в кріпосну книгу.

Стаття 57. Неправильний запис

(1) Запис у кріпосний книзі є неправильним, якщо він зроблений без правової підстави, або якщо ця підстава згодом відпала, або якщо запис змінений або анульований неправильно.

(2) Якщо запис в кріпосній книзі є неправильним, то особа, яка знала або повинна була знати про це, не може спиратися на цей запис.

Стаття 58. Дія речового права

(1) Якщо для виникнення речового права потрібно внесення до кріпосної книги, право діє в якості речового права, тільки якщо воно внесено в кріпосну книгу.

(2) У межах запису зміст речового права може бути доведено більш точно документами чи іншими доказами.

(3) Вимога, що випливає з внесеного в кріпосну книгу речового права, не має терміну давності, якщо законом не встановлено інше.

Стаття 59. Порядкові місця речових прав

(1) Речові права отримують порядкове місце з внесенням їх у кріпосну книгу.

(2) Записи в кріпосній книзі здійснюються в порядку надходження заяв.

Стаття 59-1. Співвідношення порядкових місць декількох прав

(1) Якщо в одну частину розділу кріпосного реєстру вноситься декілька записів, то вони отримують порядкове місце, що відповідає порядковому місцю реєстрації в реєстраційному журналі. Якщо заяви подані одночасно, їм присвоюється одне і те саме порядкове місце, яке вказується також у відповідних записах.

(2) Якщо записи на підставі поданих у різний час заяв про закріплення нерухомості вносяться в різні частини розділу в один і той же день, у них слід вказувати, що порядкове місце запису, заява про внесення якого подана пізніше, знаходиться нижче запису, заява про внесення якого подано раніше.

(3) Частини 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо між зацікавленими особами є інша домовленість.

(4) Відмітка, внесена на підставі ухвали про забезпечення позову, і судова іпотека вносяться до кріпосної книги в загальному порядку.

Стаття 60. Зміна порядкового місця

(1) Порядкове місце речового права, внесеного до кріпосної книги, може бути змінене, якщо законом не встановлено інше.

(2) Для зміни порядкового місця потрібна згода тих осіб, порядкове місце прав яких змінюється. Для уступки порядкового місця заставного права на нерухомість потрібна також згода власника нерухомої речі.

(3) Якщо при зміні право, яке перемістилося назад, припиняється, то право, яке перемістилось вперед, не втрачає в результаті цього позиції, отриманої у зв'язку зі зміною порядкового місця.

(4) Зміна порядкового місця не повинна завдавати шкоди праву, порядкове місце якого знаходиться між правами, які перемістились назад і перемістились вперед .

Стаття 61. Переважне право на отримання порядкового місця

(1) При обтяженні нерухомої речі яким-небудь правом власник може залишити за собою переважне право на внесення іншого встановленого обсягу права перед обтяженим правом.

(2) Переважне право вноситься до кріпосної книги у вигляді позначки до того права, яке при використанні переважного права має переміститися назад.

(3) При відчуженні нерухомої речі, а також при спадкуванні зазначене в частині 1 цієї статті переважне право переходить до кожного наступного набувача.

Розділ 2. Види записів

Стаття 62. Записи

До кріпосної книги вносяться речові права та відмітки.

Стаття 63. Відмітка в кріпосній книзі

(1) В кріпосну книгу може бути внесена відмітка:

1) для забезпечення придбання або припинення речового права або вимоги про зміну змісту або порядкового місця цього права, в тому числі потенційної або обумовленої вимоги (попередня позначка);

2) для забезпечення внесення виправлення в неправильний запис у кріпосний книзі (заперечення);

3) для накладення повної або часткової заборони на розпорядження власністю або обмеженим речовим правом (заборонна позначка);

4) для наочності інших обставин, внесення яких у кріпосну книгу дозволено законом (позначка).

(2) Заборонна позначка забороняє повністю або частково у відповідності зі змістом позначки внесення записів у кріпосну книгу.

(3) Розпорядження речовим правом після внесення позначки в кріпосну книгу є нікчемним в частині, в якій воно заподіює шкоду для забезпеченої позначкою вимоги або обмежує її.

(4) Частина 3 цієї статті застосовується також стосовно розпорядження на підставі рішення суду.

(5) Якщо з підстав, встановлених частинами 3 і 4 цієї статті, розпорядження є нікчемним, набувач вправі з настанням терміну вимагати від третьої особи занесення себе в кріпосну книгу відповідно в якості власника земельної ділянки або власника обмеженого речового права.

(6) Згідно позначки визначається порядкове місце того права, щодо якого було зроблено позначку.

(7) Позначку може бути анульовано, якщо вимога, для забезпечення якої її була зроблено, припинилася.

(8) Особа, нерухомості або права якої стосується попередня позначка або заперечення, вправі вимагати від особи, на користь якої внесено позначку, її анулювання, якщо здійснення забезпеченого позначкою права виключається.


Розділ 3. Внесення, зміна та анулювання запису

Стаття 64. Внесення запису

(1) Запис у кріпосну книгу вноситься, в тому числі змінюється або анулюється, на підставі заяви про закріплення нерухомості. Заява про закріплення нерухомості є договором речового права або односторонньою заявою, в якій висловлене бажання про внесення запису до кріпосної книги.

(2) та (3)Втратили силу.

(4) Для зміни або анулювання запису потрібна згода тих осіб, праву яких, внесеному в кріпосну книгу, подібна зміна або анулювання запису могло б завдати шкоди.

(5) На підставі рішення або ухвали суду, які набули чинності, запис у кріпосну книгу вноситься за складеною в простій письмовій формі односторонньою заявою про закріплення нерухомості та копією цього рішення або ухвали суду.

(6) У передбачених законом випадках запис вноситься без заяви про закріплення нерухомості (у порядку виконання службових обов'язків).

Стаття 65. Зміна або анулювання неправильного запису

(1) Особа, право якої порушено неправильним записом, наприклад, якщо її право не внесено до кріпосної книги, внесено неправильно або ущемлено шляхом внесення будь-якої неіснуючої повинності або обмеження, може вимагати зміни або анулювання неправильного запису. Для внесення зміни до запису потрібна згода особи, прав якої виправлення стосується. У разі неотримання від зазначеної особи згоди у місячний строк, особа, яка бажає внести зміни в запис, має право пред'явити позов.

(2) Особа, що вимагає внесення зміни до запису в кріпосній книзі, може до зміни або анулювання запису з метою обмеження права розпорядження, що належить внесеній в кріпосну книгу особі, вимагати від суду внесення заперечення в кріпосну книгу. Для внесення до кріпосної книги такого заперечення не потрібно, щоби особа, що потребує внесення позначки, доводила порушення своїх прав або загрозу їх порушення.

(3) Вимога, зазначена у частинах 1 і 2 цієї статті, не може бути пред'явлена стосовно придбаних сумлінною третьою особою речових прав, які внесені до кріпосної книги.

Стаття 66. Анулювання запису при припиненні речового права

(1) Якщо запис втратив будь-яке юридичне значення внаслідок припинення речового права, власник обтяженої нерухомої речі вправі вимагати анулювання запису.

(2) Речове право на нерухому річ, внесене до кріпосної книги, не припиняється тільки лише внаслідок того, що власник нерухомої речі набуває це право, або власник цього права купує нерухому річ.

Стаття 67. Виправлення запису

(1) Виправлення запису провадиться в порядку, встановленому Законом про кріпосну книгу.

(2) Замість виправлення запису правомочна особа може вимагати анулювання неправильного та здійснення нового запису.


Частина 3. Власність

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ 1. Поняття та види власності

Стаття 68. Поняття власності

(1) Власністю є повна юридична влада особи над річчю. Власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися річчю і вимагати від усіх інших осіб утримання від порушення цих прав і усунення наслідків порушення.

(2) Права власника можуть бути обмежені тільки законом або правами інших осіб.

(3) Власність виникає лише у випадках, передбачених законом.

Стаття 69. Предмет власності

(1) Предметом власності може бути будь-яка річ, придбання якої не заборонено законом.

(2) Предметом рухомої власності є рухома річ.

(3) Предметом нерухомої власності є нерухома річ, яка внесена або може бути внесена за законом у кріпосну книгу.

Стаття 70. Спільна власність

(1) Спільною власністю є власність, яка належить одночасно двом або більшій кількості осіб.

(2) Спільна власність може бути частковою або сумісною власністю.

(3) Частковою власністю є власність, що належить в спільній речі одночасно двом або більшій кількості осіб в ідеальних частках.

(4) Спільною власністю є власність, що належить в спільній речі одночасно двом або більшій кількості осіб в невизначених частках.

(5) Спільна власність є частковою власністю, якщо законом не встановлене інше.

(6) До спільної власності застосовуються положення, що відносяться до часткової власності, якщо законом про спільну власність не встановлено інше.

(7) Якщо право належить кільком особам спільно (спільність права), до нього застосовуються відповідні положення, що стосуються спільної власності, якщо інше не випливає з закону.


Розділ 2. Часткова власність

Стаття 71. Об'єм часткової власності

(1) Частки власників у загальній речі рівні, якщо законом або правочином не встановлено інакше.

(2) Співвласнику належить відповідна його частці частина плодів спільної речі, якщо законом, угодою або договором не встановлено інакше.

(3) По відношенню до інших співвласників співвласник володіє правами власника на свою частку в спільній речі з урахуванням прав інших співвласників.

(4) По відношенню до спільної речі співвласник має перед третіми особами усі права власника.

Стаття 72. Володіння та користування частковою власністю

(1) Співвласники володіють і користуються спільною річчю за домовленістю або за рішенням більшості співвласників, якщо цій більшості належить більша частка в спільній речі.

(2) Розмір доходу, що відповідає частці власника, на отримання якого він має право, не може бути зменшений більшістю, зазначеною у частині 1 цієї статті, без згоди співвласника.

(3) Співвласник має право користуватися спільною річчю в такій мірі, в якій це не перешкоджає спільному користуванню інших співвласників.

(4) Співвласник має право вчиняти необхідні дії з метою збереження речі без згоди інших співвласників, але він може вимагати від інших співвласників відшкодування необхідних витрат пропорційно розміру їхніх часток.

(5) Співвласник має право вимагати від інших співвласників, аби володіння та користування річчю, що знаходиться в частковій власності, здійснювалися у відповідності з інтересами всіх співвласників.

Стаття 73. Розпорядження ідеальною часткою в частковій власності

(1) Співвласник може відчужувати, заповідати, закладати або іншим чином розпоряджатися належною йому ідеальною часткою в спільній речі.

(2) При відчуженні ідеальної частки нерухомої речі особі, яка не є співвласником і не користується переважним правом за законом, інші співвласники мають право переважної купівлі відчужуваної ідеальної частки.

(3) Вказане в частині 2 цієї статті право переважної купівлі діє також у разі продажу ідеальної частки власника нерухомої речі з примусових торгів.

(4) Положення частини 2 цієї статті не застосовуються, якщо співвласник відчужує ідеальну частку нерухомої речі родичу по східній або висхідній лінії.

Стаття 74. Розпорядження частковою власністю в цілому або в реальній частині

(1) Річ, яка знаходиться в частковій власності, може бути відчужена або обтяжена в цілому або в реальній частині, а так само сама річ або її господарське призначення може бути суттєво змінено тільки за згодою всіх співвласників.

(2) Правочин співвласника, укладений в зазначених у частині 1 цієї статті цілях без згоди всіх співвласників, є недійсним, і співвласник, який уклав такий правочин, зобов'язаний відшкодувати іншим співвласникам заподіяну ним шкоду.

Стаття 75. Несення повинностей і витрат

(1) Співвласник відповідно до розміру належної йому частки несе повинності, покладені на спільну річ, а також збитки та витрати, пов'язані зі збереженням цієї речі, володінням та користуванням нею.

(2) Співвласник відповідає за свої борги належною йому часткою в частковій власності.

Стаття 76. Вимога про припинення часткової власності

(1) Співвласник вправі вимагати припинення часткової власності, якщо це не суперечить підставам виникнення часткової власності.

(2) Правочином, що є підставою виникнення часткової власності, заборону на припинення часткової власності не може бути накладено на строк більше ніж 10 років. Вимогу про припинення часткової власності може бути пред'явлено і раніше цього терміну, якщо для цього є поважні причини, але цього не можна робити в несприятливий для співвласників або для ведення господарства час.

Стаття 77. Розподіл речі при припиненні часткової власності

(1) При припиненні часткової власності розподіл речі провадиться у відповідності з домовленістю співвласників.

(2) Якщо співвласники не досягають згоди щодо способу розподілу речі, яка знаходиться в частковій власності, суд в залежності від обставин вирішує - розділити річ між співвласникам в реальних частинах, передати її одному або декільком співвласникам з покладенням на них обов'язку виплатити іншим співвласникам вартість їхніх часток грошима, або продати річ з публічних торгів, або торгів між співвласникам, з розподілом виручених грошей між ними у відповідності з розмірами їхніх часток.

(3) При розподілі часткової власності в реальних частинах, якщо вартість реальних частин не відповідає вартості ідеальних часток, які належать співвласникам, суд може призначити грошовий залік з метою урівнювання частин, а також обтяжити окремі частини сервітутами на користь інших частин.

(4) При необхідності розподіл визначених судом реальних частин може здійснюватися також жеребкуванням.

Стаття 78. Виділення частки з часткової власності

Співвласник має право вимагати виділення своєї частки зі спільної речі у вигляді реальної частки, якщо це не суперечить підставам виникнення часткової власності або сутності речі.

Стаття 79. Дійсність домовленостей співвласників та рішення більшості для правонаступників

Для правонаступників співвласників домовленості співвласників та рішення більшості про порядок володіння та користування спільною нерухомою річчю, а також домовленість про заборону на припинення часткової власності на нерухому річ є дійсними, якщо вони внесені в якості позначки в кріпосну книгу.


Розділ 3. Захист власності

Стаття 80. Витребування речі з незаконного володіння

(1) Власник має право вимоги до кожного, хто володіє його річчю без правової підстави.

(2) Вимога власника спрямована на визнання права власності та витребування речі з незаконного володіння у своє володіння.

Стаття 81. Доказування права власності

Для визнання права власності достатньо, якщо власник доведе, що його власність виникла на правовій підставі.

Стаття 82. Доказування володіння

(1) У випадку спору позивач повинен довести, що відповідач володіє його річчю.

(2) Якщо володілець відмовляється від володіння з метою звільнення від позову, суд, незважаючи на це, може вважати його володільцем.

Стаття 83. Заперечення проти позову

(1) Для оскарження вимоги відповідач повинен довести, що позивач не є власником, або те, що власником речі є відповідач, або що відповідач має право володіти річчю на підставі якогось з речових прав або іншого права.

(2) Прямий володілець може оскаржити вимогу, якщо він повідомить, хто є непрямим володільцем, і непрямий володілець визнає володіння своїм.

(3) Особа, зазначена в частині 3 статті 33, може оскаржити вимогу, довівши, що вона володіє річчю на підставі відносин залежності, за винятком випадку, коли особа, у підпорядкуванні якої вона перебуває, заперечує своє володіння.

Стаття 84. Відповідальність відповідача за річ і її приналежності

(1) Річ повинна бути віддана позивачеві разом з приналежностями.

(2) Якщо відповідач є недобросовісним володільцем, він несе відповідальність за загибель речі і її приналежностей, а також за зменшення їхньої цінності, за винятком випадків, коли загибель або зменшення цінності мали б місце також під час перебування у володінні позивача.

(3) Якщо відповідач є добросовісним володільцем, він не несе відповідальності за загибель речі і її приналежностей або зменшення їхньої цінності, якщо це мало місце до того, як він дізнався про пред'явлення позову. Відповідач несе відповідальність за загибель речі або її приналежностей або за зменшення їхньої цінності, які мали місце з його вини після того, як він дізнався про пред'явлення позову.

(4) У разі відчуження речі відповідачем під час судового процесу після того, як він дізнався або повинен був дізнатися про пред'явлення позову, він несе відповідальність як несумлінний володілець, за винятком випадку, коли відчуження було вкрай необхідним в цілях запобігання пошкодженню речі.

Стаття 85. Видача та відшкодування плодів

(1) Недобросовісний володілець зобов'язаний віддати позивачеві всі плоди, отримані за час володіння річчю. Він повинен відшкодувати позивачеві також неодержані плоди, які позивач отримав би, якщо б володів річчю.

(2) Добросовісний володілець зобов'язаний віддати власнику плоди, отримані їм до того, як він дізнався про пред'явлення позову, які збереглися до того часу. До плодів, отриманих або не отриманих після того, як стало відомо про пред'явлення позову, застосовуються положення частини 1 цієї статті.

(3) Відповідач вправі відмовитися віддавати плоди до тих пір, поки не буде задоволена його правомірна вимога про відшкодування витрат (стаття 25).

(4) Відповідач не вправі відмовитися віддавати плоди, якщо володіння отримано ним в результаті вчинення умисного правопорушення.

Стаття 86. Місце повернення рухомої речі

(1) Рухома річ повинна бути повернута за місцем знаходження речі в момент отримання відповідачем судового повідомлення про пред'явлення позову, якщо судовим рішенням або угодою не встановлено інакше.

(2) На вимогу позивача несумлінний володілець зобов'язаний віддати рухому річ за місцем проживання позивача або в місці, де він отримав річ у володіння.

Стаття 87. Відшкодування ціни повернутої речі

(1) Володілець повинен передати річ позивачеві безоплатно. Добросовісний володілець також не може вимагати від позивача гроші, сплачені ним за річ, але він може вимагати їх від особи, від якої він отримав річ у володіння.

(2) Відповідач може вимагати від позивача відшкодування сплачених за річ грошей, якщо відповідач свідомо взяв річ у своє володіння в інтересах позивача в ситуації, коли річ була б втрачена для позивача безповоротно.

Стаття 88. Відшкодування витрат відповідачеві

(1) Відповідач має право вимагати від позивача відшкодування витрат, зроблених на річ, а також і з метою отримання плодів, у відповідності зі статтями 25 і 28.

(2) Відповідач має право вимагати відшкодування витрат, зроблених попереднім володільцем, правонаступником якого він є, у розмірі, в якому цього міг би вимагати попередній володілець у тому випадку, якщо б він зобов'язаний був віддати річ.

(3) При видачі нерухомої речі сільськогосподарського призначення позивач зобов'язаний відшкодувати витрати, зроблені володільцем для отримання ще не відокремлених плодів, у розмірі, що відповідає належному веденню господарства і не перевищує вартості плодів.

Стаття 89. Захист власності у разі порушення, не пов'язаного з втратою володіння

Власник має право вимагати усунення будь-якого порушення права власності, навіть якщо порушення не пов'язане з втратою володіння. За наявності підстав припускати повторення подібного порушення власник може вимагати утримання від вчинення порушення.

Стаття 90. Презумпція власності володільця

(1) Володілець рухомої речі, а також будь-який колишній володілець вважаються власникомами речі в період свого володіння до тих пір, поки не доведено протилежне.

(2) У разі непрямого володіння зазначена в частині 1 цієї статті презумпція діє тільки по відношенню до непрямого володільця.

Стаття 91. Втратила чинність.

Глава 2. РУХОМА ВЛАСНІСТЬ

Розділ 1. Виникнення рухомої власності

Підрозділ 1. Передача

Стаття 92. Зміст передачі

(1) Рухома власність виникає шляхом передачі рухомої речі, коли відчужувач передає володіння річчю набувачеві при наявності між ними правочину про перехід права власності до набувача.

(2) Якщо рухома річ вже перебуває у володінні набувача, для виникнення права власності достатньо наявності між відчужувачем і набувачем угоди про перехід права власності.

(3) Втратила силу.

(4) Законом можуть бути передбачені випадки, коли рухома власність виникає після здійснення встановлених законом дій.

Стаття 92-1. Незакріплене морське судно

Для виникнення права власності на морське судно, не внесене в суднову кріпосну книгу, яка ведеться при естонському суді, не потрібна передача морського судна, якщо відчужувач і набувач домовилися про негайний перехід права власності.

Стаття 93. Придбання шляхом уступки права витребування речі

Якщо річ знаходиться у володінні третьої особи, то відчужувач за домовленістю з набувачем може замінити передачу володіння річчю уступкою набувачеві права її витребування.

Стаття 94. Залишення речі у володінні відчужувателя

При передачі права власності за домовленістю між відчужувачем і набувачем річ може бути залишена у володінні відчужувача. У цьому випадку набувач вважається непрямим, а відчужувач - прямим володільцем.

Стаття 95. Добросовісне набуття

(1) Особа, яка добросовісно набула річ шляхом її передачі, є власником речі з моменту її отримання у своє володіння і в тому випадку, якщо відчужувач не мав повноважень для передачі права власності.

(2) Набувач є недобросовісним, якщо він знав або повинен був знати, що відчужувач не мав права передавати право власності. Річ може бути витребувана від несумлінного набувача в будь-який час.

(3) Набуття згідно з частиною 1 цієї статті не відбувається, якщо річ було викрадено у власника, вона була втрачена ним або іншим чином вибула з його володіння всупереч його волі. Це положення не застосовується до грошей, цінних паперів на пред'явника, а також до речей, набутих з публічних торгів.

(4) Річ, яку було викрадено у власника, яка була втрачена ним або іншим чином вибула з його володіння всупереч його волі, може бути витребувана від добросовісного володільця до тих пір, поки річ не буде набута володільцем у силу набувальної давності (стаття 110).

(5) Якщо морське судно, відчужене у відповідності зі статтею 92-1 цього Закону, не належало відчужувачу, набувач стає власником з моменту передачі морського судна, за умови, що він у цей час діяв добросовісно. Якщо об'єктом правочину є частина судна, то визначальним є час отримання співволодіння.


Підрозділ 2. Заволодіння

Стаття 96. Зміст заволодіння

(1) Рухома власність виникає через заволодіння, якщо особа бере у своє володіння бесхазяйную рухому річ з наміром стати її власником.

(2) Річ не може бути надбана, якщо заволодіння заборонене законом, або якщо взяття у володіння порушує право іншої особи на заволодіння річчю.

(3) Річ є бесхазяйною, якщо вона ще не є чиєю-небудь власністю, або якщо власник припинив володіння з вираженням волі на відмову від власності.

(4) Дика тварина вважається бесхазяйною, якщо вона знаходиться у стані природної свободи.

Стаття 97. Заволодіння бджолиним роєм

(1) Бджолиний рій, який залишив вулик, є безхазяйним, якщо власник негайно не розпочав його переслідування або припинив переслідування.

(2) Власник має право переслідувати бджолиний рій на чужій земельній ділянці і вилучити свій бджолиний рій з чужого порожнього вулика з відшкодуванням заподіяної при цьому шкоди. Якщо бджолиний рій оселяється в чужому вулику, де вже є бджолиний рій, він безоплатно надходить у власність власника вулика.

(3) При з'єднанні бджолиних роїв, які залишили вулики, що належать різним власникам, ці власники вступають в часткову власність, в якій частка кожного з них визначається за кількістю переслідуваних бджолиних роїв.

Підрозділ 3. Знахідка

Стаття 98. Обов'язок повідомлення

(1) Особа, яка знайшла загублену річ і взяла її у своє володіння, має негайно повідомити про це особі, яка втратила її, або власнику. Якщо особа, яка втратила річ, або її власник невідомі особі, яка знайшла цю річ, остання зобов'язана заявити про знахідку в поліцію, якщо цінність речі перевищує сто крон.

(2) Якщо річ знайдена в житловому будинку, громадській будівлі або в транспортному засобі, то особа, яка знайшла річ, зобов'язана здати її власнику будинку, наймачу, службовцю відповідної установи, водієві транспортного засобу або поліції. Власник будинку, наймач, установа, транспортна організація або поліція, яким була передана знайдена річ, вважаються такими, що знайшли річ.

Стаття 99. Зберігання та продаж знахідки

(1) Той, хто знайшов загублену річ, зобов'язаний зберігати її так, щоб забезпечувалась її збереженість.

(2) Особа, яка знайшла загублену річ, вправі після публічного оголошення продати річ з публічних торгів, якщо зберігання речі потребує надмірних витрат, або якщо річ є такою, що швидко псується, або якщо річ знаходилася на зберіганні в громадській установі або в поліції протягом шести місяців.

(3) Виручені від реалізації речі з публічних торгів гроші, з яких вирахувано витрати, пов'язані з її зберіганням і продажем, замінюють річ.

Стаття 100. Придбання знахідки

(1) Якщо той, хто знайшов загублену річ, виконав свої обов'язки, а власник не встановлений протягом одного року з моменту повідомлення про знахідку, він набуває річ або отримує гроші, які її замінюють.

(2) Якщо цінність речі не перевищує ста крон, то перебіг строку, встановленого частиною 1 цієї статті, розпочинається з дня знахідки.

(3) Орган місцевого самоврядування за місцем виявлення знахідки набуває річ або отримує гроші, які її замінюють, якщо поліція зберігала знахідку протягом одного року з дня прийняття речі у володіння.

(4) Той, хто знайшов загублену річ, не набуває її, якщо він порушує обов'язок повідомити про знахідку або приховує знахідку.

Стаття 101. Винагороду за знахідку і відшкодування витрат

(1) Якщо річ ще не придбана тим, хто її знайшов (частина 1 статті 100), власнику повертається річ або гроші, які її замінюють, за умови відшкодування необхідних витрат та виплати винагороди за знахідку тому, хто знайшов загублену річ. Розмір винагороди за знахідку не може перевищувати однієї третини цінності речі, за вирахуванням необхідних витрат. Розмір винагороди за знахідку визначається за домовленістю між тим, хто знайшов загублену річ, і власником. У разі спору розмір винагороди встановлюється судом.

(2) Необхідними витратами, зазначеними у частині 1 цієї статті, вважаються витрати на збереження знайденої речі, зроблені особою, яка її знайшла, на пошуки правомочної особи та на продаж знайденої речі.

(3) Особи, зазначені в частині 2 статті 98, винагороди за знахідку не отримують.

Стаття 102. Особливі випадки знахідки

(1) Якщо комусь водою, вітром або іншими силами природи занесе чужі рухомі речі або забредуть чужі тварини, ця особа має права та обов'язками особи, яка знайшла чужу річ.

(2) Особа, яка знайшла закопану або заховану рухому річ, яка не є кладом, має права і обов'язки особи, яка знайшла чужу річ.

(3) Власник речі звільняється від сплати винагороди за знахідку, якщо доведе, що йому було відоме місце приховування речі.

Підрозділ 4. Скарб

Стаття 103. Поняття скарбу

(1) Скарбом є зариті в землю або іншим способом приховані гроші або цінні речі, як-то: дорогоцінне каміння, перли чи дорогоцінні метали, власника яких неможливо встановити.

(2) Скарб належить особі, на чиїй нерухомій або рухомій речі він був знайдений.

Стаття 104. Винагорода за знахідку

(1) Особа, яка знайшла скарб, має право на отримання винагороди за знахідку в розмірі половини вартості скарбу.

(2) Вартість скарбу визначається за домовленістю між особою, яка знайшла скарб, і власником; у випадку суперечки її встановлює суд.

(3) Особа, яка знайшла скарб, якщо вона шукала скарб без згоди власника нерухомої або рухомої речі, винагороди за знахідку не отримує.

Стаття 105. Особливо цінний скарб

(1) Річ бесхозяйна природна або така, що має історичну цінність, художню або іншу культурну цінність - належить державі, незалежно від того, на чиїй нерухомій речі вона була знайдена.

(2) Особа, на чиїй нерухомій речі знайдено зазначену в частині 1 цієї статті річ, зобов'язана дозволити викопати річ за умови відшкодування їй заподіяної цим шкоди.

(3) Особа, яка знайшла річ, має право на одержання винагороди, якщо пошуки і розкопки речей, зазначених у частині 1 цієї статті, не входять до кола її обов'язків.

(4) Інші права та обов'язки, що виникають у зв'язку з виявленням особливо цінного скарбу, у тому числі розмір винагороди, встановлюються законом.

Підрозділ 5. Переробка, змішування, з'єднання

Стаття 106. Переробка

(1) Якщо хтось добросовісно переробив чужу рухому річ, нова річ належить переробнику, якщо робота дорожче вартості первісної речі, в іншому ж випадку - власнику первісної речі.

(2) Якщо переробник діяв недобросовісно, власник первісної речі вправі вимагати нову річ собі, незалежно від того, чи була робота дорожче вартості первісної речі.

Стаття 107. Змішування і з'єднання

(1) У разі змішування або з'єднання рухомих речей кількох власників таким чином, що їхній розподіл є неможливим без значного пошкодження речі, або докладення надмірної праці, або витрат, у власників виникає пайова власність на нову річ.

(2) Розміри часток у дольовій власності визначаються за цінністю змішаних або з'єднаних речей, яку вони мали на час змішування або з'єднання.

(3) Якщо при змішуванні або з'єднанні рухомої речі з іншою рухомою річчю одна з них є головною річчю, нова річ належить власнику головної речі.

Стаття 108. Відшкодування шкоди

Особа, якій заподіяно шкоду в результаті переробки, змішування або з'єднання рухомої речі, має право вимагати відшкодування шкоди від особи, яка отримала від цього вигоду, згідно з положеннями про відшкодування шкоди або про безпідставне збагачення. Не можна вимагати відновлення початкового стану.

Стаття 109. Власність на боргову розписку

(1) Боргова розписка є власністю позичальника. При придбанні права вимоги до набувача переходить і боргова розписка.

(2) Положення частини 1 цієї статті застосовуються також до інших документів, що дає право вимагати здійснення певної дії.

Підрозділ 6. Набувальна давність

Стаття 110. Зміст набувальної давності

(1) Рухома власність виникає в силу набувальної давності, якщо особа добросовісно і безперервно протягом п'яти років володіє рухомою річчю як власник.

(2) Рухома власність виникає в силу набувальної давності протягом одного року, якщо володіння отримано шляхом правочину, на підставі якого власність не виникла лише тому, що через формальну помилку правочин виявився недійсним.

(3) Річний термін набувальної давності не застосовується у випадках, встановлених частиною 3 статті 95.

Стаття 111. Виключення набуваьної давності

(1) Набувальна давність виключена у випадку недобросовісності володільця.

(2) Володілець є недобросовісним, якщо при отриманні володіння він знав або повинен був знати, що з отриманням володіння він не придбав річ, або якщо він дізнався про це до закінчення терміну набувальної давності.

Стаття 112. Обчислення терміну набувальної давності

(1) Припускається, що особа, у володінні якої річ знаходилася на початку чи кінці певного періоду часу, була її власником і в проміжку.

(2) При придбанні володіння на правах правонаступника володілець може додати свій термін набувальної давності до терміну свого попередника.

Стаття 113. Перешкоди до набувальної давності

(1) Перебіг строку набувальної давності не розпочинається або зупиняється, якщо власник рухомої речі на встановлених законом підставах має перешкоди до пред'явлення позову про захист права власності або участі в судовому процесі.

(2) Перешкоди має:

1) недієздатна особа, якщо вона не має законного представника, або якщо між інтересами представника і цієї особи є суперечності щодо позову, зазначеного в частині 1 цієї статті;

2) спадкоємець протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця;

3) особа, яка під час дії військового стану знаходиться на дійсній військовій службі.

(3) До зупинення перебігу строку набувальної давності застосовуються положення про зупинення перебігу строку позовної давності.

Стаття 114. Припинення набувальної давності

(1) Набувальна давність припиняється:

1) у разі втрати володіння володільцем в силу набувальної давності;

2) при пред'явленні вимоги про захист права власності до прямого або непрямого володільця;

3) при пред'явленні вимоги про захист власності до зазначеної у частині 3 статті 33 особи, яку власник помилково вважає володільцем;

4) якщо власник приступає до здійснення права власності з відома володільця в силу набувальної давності, і останній не заперечує проти цього.

(2) Припинення набувальної давності на підставах, встановлених пунктами 2-4 частини 1 цієї статті, діє тільки стосовно особи, яка обумовила припинення.

(3) Набувальна давність не припиняється, якщо володілець в силу набувальної давності втратив володіння всупереч своїй волі і отримав володіння назад за позовом, що пред'являвся протягом цього строку.

(4) Після припинення набувальної давності перебіг терміну набувальної давності починається знову. До нового терміну набувальної давності не включається час, що минув до припинення набувальної давності.

Підрозділ 7. Природні плоди

Стаття 115. Набуття природних плодів

(1) Власник речі або володілець чужої речі, що має право на набуття природних плодів, стає їхнім власником при відділенні плодів від речі.

(2) Якщо особа, яка не володіє чужою річчю, має право на набуття природних плодів цієї речі, вона стає їхнім власником шляхом прийняття плодів у своє володіння.


Розділ 2. Права третьої особи

Стаття 116. Припинення прав третьої особи

(1) При переході рухомої власності до нового власника шляхом передачі, знахідки, переробки, змішування, з'єднання речі або в силу набувальної давності - припиняються права третьої особи на річ, що виникли до переходу права власності.

(2) Права третьої особи не припиняються:

1) якщо новий власник при переході права власності знав або повинен був знати про права третіх осіб на річ;

2) якщо річ придбана на підставах, передбачених статтями 93 - 94, без передачі речі в пряме володіння набувачеві речі;

3) в інших передбачених законом випадках.

Стаття 117. Відшкодування шкоди третій особі

(1) Третя особа, якій спричинено збитки, має право вимагати від нового власника відшкодування шкоди згідно положень закону про безпідставне збагаченні протягом одного року з моменту переходу права власності.

(2) Положення частини 1 цієї статті не застосовуються, якщо власність виникла в силу набувальної давності.


Глава 3. НЕРУХОМА ВЛАСНІСТЬ

Розділ 1. Виникнення та припинення нерухомої власності

Стаття 118. Виникнення нерухомої власності

(1) Нерухома власність виникає з моменту внесення до кріпосної книги (закріплення).

(2) У встановлених законом випадках нерухома власність виникає також до закріплення, але власник може розпоряджатися нерухомою річчю тільки після закріплення.

Стаття 119. Правочин з придбання нерухомої речі

(1) Правочин, згідно умов якого передбачено обов'язок придбання або відчуження нерухомої речі, повинен бути нотаріально посвідчений.

(2) Заповіт і шлюбний контракт, що є підставою для придбання нерухомої речі, повинні бути складені за встановленою законом формою.

(3) Передача володіння нерухомою річчю не є суттєвою умовою правочину.

Стаття 120. Договір речового права

(1) Для переведення права власності на нерухоме майно, а також обтяження нерухомої речі речовими правами необхідна згода відчужувача і набувача про переведення або обтяження (договір речового права), а також внесення відповідного запису до кріпосної книги.

(2) Умовний договір речового права про переведення права на нерухому власність є недійсним.

Стаття 121. Право вимоги, що належить набувачеві нерухомої речі

(1) Правочин з придбання нерухомої речі (стаття 119) дає набувачеві право вимагати внесення запису в кріпосну книгу, а у випадку відмови попереднього власника - право пред'являти до власника позов з клопотанням про внесення запису в кріпосну книгу і визнання нерухомої власності.

(2) На підставі заволодіння, примусового відчуження, примусових торгів або судового рішення запис до кріпосної книги здійснюється незалежно від згоди колишнього власника.

Стаття 122. Набуття нерухомої речі шляхом заволодіння

(1) Шляхом заволодіння нерухома річ може бути набута тільки державою.

(2) Шляхом заволодіння держава бере у власність нерухому річ, у якої, за даними кріпосної книги, відсутній власник, і яка не перебуває в чиєму-небудь володінні. Нерухома власність виникає з моменту прийняття нерухомої речі у володіння.

Стаття 123. Набуття нерухомої речі в силу набувальної давності запису в кріпосний книзі

(1) Якщо особу записано в кріпосній книзі як власника нерухомої речі без законної підстави, його право власності не може бути оспорено, якщо протягом 10 років воно добросовісно і безперервно володіло нерухомою річчю.

(2) До обчислення терміну, зазначеного в частині 1 цієї статті, а також до встановлення добросовісності і безперервності володіння застосовуються положення про набувальну давність стосовно рухомої речі.

Стаття 124. Набуття нерухомої речі в силу набувальної давності

(1) Якщо особа протягом 30 років безперервно володіла нерухомою річчю, яка не внесена до кріпосної книги, або власник якої не вбачається з кріпосної книги, або помер, або був оголошений померлим до початку володіння, власник може вимагати внесення себе в кріпосну книгу в якості власника нерухомої речі.

(2) Вимога про внесення запису на підставах, зазначених у частині 1 цієї статті, подається до суду, який встановлює термін для подання заперечень, і публікує відповідне оголошення. Якщо до призначеного терміну заперечення не будуть надані, або вони будуть відхилені, суд виносить рішення, яке є підставою для внесення запису в кріпосну книгу.

(3) До порядку обчислення терміну, зазначеного в частині 1 цієї статті, та визначення безперервності володіння застосовуються положення про набувальну давність стосовно рухомої речі.

Стаття 125. Припинення нерухомої власності

Нерухома власність припиняється анулюванням запису в кріпосний книзі, а також у зв'язку з повною загибеллю нерухомої речі припиняються речові права, які її обтяжували.

Стаття 126. Відмова від нерухомої власності

(1) Власник нерухомої речі може відмовитися від нерухомої власності.

(2) Відмова вноситься до кріпосної книги на підставі нотаріально засвідченої заяви власника.

(3) Нерухома річ, від якої відмовилися, надходить у власність держави. Перехід права власності вноситься до кріпосної книги.


Розділ 2. Об'єм нерухомої власності

Стаття 127. Просторовий об'єм нерухомої власності

(1) Нерухома власність поширюється на поверхню землі, а також повітряний простір над нею і надра під нею, на висоту або глибину, до якої простягаються інтереси власника при користуванні нерухомою річчю.

(2) Власник нерухомої речі не може забороняти дії, що відбуваються на такій висоті або глибині, до яких його інтереси у відповідності з цілями користування нерухомою річчю не простягаються.

Стаття 128. Межа

(1) Межа між суміжними земельними ділянками встановлюється за допомогою планів і межових знаків у встановленому законом порядку.

(2) Власник нерухомої речі повинен забезпечувати збереження знаків розмежування. Він не може здійснювати зміну або перестановку межових знаків.

Стаття 129. Визначення меж

(1) Власник нерухомої речі зобов'язаний на обгрунтовану вимогу сусіда надавати допомогу у визначенні меж.

(2) Якщо межа не може бути визначена іншим способом, за основу приймається об'єм володіння. Якщо об'єм володіння не може бути встановлений, від землі, яка є предметом спору, до кожної нерухомої речі додається рівна за величиною частина.

(3) Якщо визначення межі способом, встановленим частиною 2 цієї статті, призводить до результату, що суперечить встановленим даними про величину нерухомої речі та іншим обставинам, межа нерухомої речі визначається з урахуванням її величини та інших обставин.

(4) Витрати по визначенню меж розподіляються між сусідами порівну, якщо із закону, судового рішення або угоди не випливає інше.

Стаття 130. Поширення нерухомої власності на корисні копалини

(1) Нерухома власність не поширюється на корисні копалини, перелік яких встановлюється законом.

(2) Порядок використання корисних копалин і переважне право власника нерухомої речі при використанні корисних копалин, зазначених у частині 1 цієї статті, встановлюються законом.

Стаття 131. Поширення нерухомої власності на водоймище

(1) Водоймище, розташоване в межах однієї нерухомої речі, належить власнику цієї нерухомої речі.

(2) З водоймища, розташованого в межах декількох нерухомих речей, кожному прибережному власнику належить та частина, яка знаходиться між лінією, яка подумки проводиться по середині водойми, та лінією, яка подумки проводиться перехрестям від цієї лінії до прибережних межових знаків відповідного власника, або між уявним лініями, проведеними від центру водойми до прибережних межових знаків відповідного власника, якщо законом або договором не встановлено інакше.

Стаття 132. Поширення нерухомої власності на намиту або таку, що утворилася при висиханні водоймища, землю

(1)Русло річки, що висохло, або острів, що утворився в річці, знаходиться у власності власників найближчих берегів.

(2) У власності кожного прибережного власника знаходиться та частина русла річки або острова, яка знаходиться між лінією, яка подумки проводиться посередині річки, і перехресними лініями, подумки проведеними від цієї лінії до прибережних межових знаків відповідного власника.

(3) Ділянка землі, який плином води або іншої природної силою відірваний від однієї нерухомої речі і перенесено на іншу нерухому річ, стає частиною останньої у разі міцного приєднання до неї. За відірвану ділянку землі колишній власник має право вимагати відшкодування відповідно до отриманої новим власником вигоди.

(4) Грунт, який намивається на берег, або грунт, яким закріплюється берег, залишається частиною берега.

Стаття 133. Берегова лінія моря

(1) Нерухома власність простягається до берегової лінії моря. Береговою лінією є звичайна водна межа моря.

(2) Розташовані в морі будівля або споруда, яка перебуває в невідривному зв'язку з морським дном, можуть бути внесені в кріпосну книгу як самостійні нерухомі речі у встановленому законом порядку.

(3) Якщо будівля або споруда, розташовані в морі та такі, які знаходяться в невідривному зв'язку з морським дном, побудовані на законній підставі, або їхні частини не внесені до кріпосної книги як самостійні нерухомі речі і знаходяться в невідривному зв'язку з берегом, то будівля або споруда входять до складу прибережної нерухомої речі.

Стаття 134. Грунтова вода

(1) Нерухома власність не поширюється на грунтову воду. Грунтова вода знаходиться у власності держави.

(2) Порядок використання грунтової води встановлюється законом.

Стаття 135. Поширення нерухомої власності на зростаючий ліс і рослинність

(1) Ліс та інша природна рослинність, що росте на земельній ділянці, а також посіяне насіння, дерево або інша посаджена рослина знаходиться у власності власника нерухомої речі.

(2) У випадку використання ким-небудь для посіву або посадки чужого насіння або чужих рослин на чужій земельній ділянці застосовуються положення статей 138 та 139.

Стаття 136. Поширення нерухомої власності на будівлю

(1) Нерухома власність поширюється на будівлю, яка нерозривно поєднана із земельною ділянкою.

(2) Нерозривним з'єднанням вважається вмуровування, вкопування або інше постійне й міцне з'єднання на поверхні земельної ділянки або під нею.

Стаття 137. Втратила чинність.

Стаття 138. Будівництво на чужій земельній ділянці або з чужих матеріалів

(1) Якщо при будівництві на своїй земельній ділянці використовуються чужі матеріали, або при будівництві на чужій земельній ділянці без права забудови використовуються свої матеріали, матеріали стають частиною земельної ділянки, за винятком випадку, встановленого частиною 2 статті 137.

(2) Якщо матеріали використані без згоди власника матеріалів, власник матеріалів вправі вимагати відділення і повернення матеріалів за рахунок власника земельної ділянки в тій мірі, в якій це можливо без заподіяння власнику земельної ділянки надмірної шкоди.

(3) Якщо будівництво на земельній ділянці здійснено без згоди власника земельної ділянки, власник має право вимагати видалення матеріалів за рахунок забудовника.

Стаття 139. Відшкодування в разі незаконного будівництва

(1) Якщо матеріали не відокремлюються від земельної ділянки (стаття 138), власник матеріалів вправі вимагати від власника земельної ділянки відшкодування вартості використаних матеріалів, з урахуванням умов використання земельної ділянки і будови.

(2) Якщо власник земельної ділянки, який використав чужі матеріали, був недобросовісним, власник матеріалів має право вимагати повного відшкодування їхньої вартості.

(3) Якщо власник матеріалів, який здійснив будівництво на чужій землі, є недобросовісним, він має право вимагати відшкодування, що не перевищує витрат на будівництво. Це право відсутнє, якщо власником земельної ділянки пред'явлено вимогу про видалення матеріалів (частина 3 статті 138).


Розділ 3. Обмеження стосовно нерухомої власності

Підрозділ 1. Загальні положення

Стаття 140. Види обмежень

Обмеження стосовно нерухомої власності випливають із закону або встановлюються рішенням суду або правочином.

Стаття 141. Термін дії обмежень

(1) Обмеження, встановлене законом, діє без внесення до кріпосної книги. Зміна або припинення такого обмеження діє у відношенні третіх осіб, якщо воно внесене в кріпосну книгу.

(2) Публічно-правове обмеження, встановлене законом, може бути змінене або припинене тільки у встановлених законом випадках.

(3) Обмеження, встановлене рішенням суду або правочином, а також зміна або припинення такого обмеження діють стосовно третіх осіб, якщо вони внесені в кріпосну книгу.

Стаття 142. Перебування на чужій земельній ділянці

(1) На нерухомій речі, що знаходиться у власності приватноправової особи, яка огороджена або позначена власником, інші особи не можуть перебувати без дозволу власника, якщо законом не встановлено інакше.

(2) На неогородженій і непозначеній нерухомій речі, що знаходиться у власності приватноправової особи, інші особи не можуть перебувати без дозволу власника від заходу до сходу сонця, якщо інше не встановлено законом.

Підрозділ 2. Права сусідства

Стаття 143. Шкідливі впливи

(1) Власник нерухомої речі не має права забороняти поширення на свою нерухому річ газу, диму, пару, запаху, кіптяви, тепла, шуму, струсів та інших подібного роду впливів, які виходять від іншої нерухомої речі, якщо це не завдає істотної шкоди використанню його нерухомої речі і не суперечить вимогам охорони навколишнього середовища. Умисне направлення впливів на сусідню нерухому річ забороняється.

(2) Якщо впливи, зазначені у частині 1 цієї статті, завдають значної шкоди використанню нерухомої речі, але витрати на усунення впливів перевищують шкоду, яка заподіюється, то власник нерухомої речі, яка піддається впливу, вправі вимагати від власника нерухомої речі, що є джерелом впливів, сплати відшкодування.

Стаття 144. Заборонені споруди і пристрої

(1) Власник нерухомої речі вправі вимагати, щоб на сусідній нерухомої речі не зводилися, або там не зберігалися споруда або пристрій, щодо яких є підстави припускати, що вони обумовлюють виникнення забороненого впливу на його нерухому річ.

(2) Якщо споруда або пристрій, зазначені в частині 1 цієї статті, зведені у відповідності з законом, право вимагати видалення споруди або пристрою виникає, лише якщо заборонений вплив має місце в дійсності.

Стаття 145. Будівля, що загрожує обвалом

(1) Будівля має утримуватись в такому стані, щоби при її обвалі або відділенні від неї частин виключалося пошкодження сусідньої нерухомої речі.

(2) Власник, нерухомій речі якого загрожують зазначені у частині 1 цієї статті обставини, може зажадати від особи, яка несе відповідальність за шкідливий вплив, усунення небезпеки. Якщо особа, яка несе відповідальність за шкідливий вплив, невідома, вимогу про усунення небезпеки може бути пред'явлено до власника.

Стаття 146. Заборонене поглиблення

(1) Поглиблення на земельній ділянці не може здійснюватися таким чином, щоби сусідня нерухома річ втратила необхідну підземну опору, або іншим чином завдавалася шкода будівлям, які там знаходяться.

(2) Здійснення поглиблення допускається, якщо особа, яка це здійснює, встановлює іншу опору або вживає заходів для запобігання небезпеки або заподіяння шкоди.

Стаття 147. Користування сусідньою нерухомою річчю

Якщо зведення або ремонт будівлі неможливий без спорудження на сусідній нерухомій речі або над нею будівельних лісів, або провозу через цю нерухому річ або складування на ній будівельних матеріалів, або проходу або проїзду через неї, власник сусідньої нерухомої речі зобов'язаний дати на це дозвіл в разі крайньої необхідності, за умови, що йому гарантується відшкодування шкоди.

Стаття 148. Будівля, що тягнеться через межу сусідньої нерухомої речі

(1) Будівля, яка нависає з однієї сусідньої нерухомої речі над другою сусідньою нерухомою річчю, є частиною тієї нерухомої речі, за межі якої воно виходить, якщо відповідне речове право внесено до кріпосної книги.

(2) Якщо зазначену в частині 1 цієї статті будівлю зведено без речового права, але сумлінно, власник сусідньої нерухомої речі повинен дозволити це. У цьому випадку він має право вимагати від забудовника придбання земельної ділянки, що знаходиться під частиною будівлі, яка переходить межі його нерухомої речі, або періодичної виплати сум відшкодування.

(3) Власник сусідньої нерухомої речі може зажадати від забудовника усунення частини будівлі, що переходить межі його нерухомої речі, якщо забудовник є недобросовісним, або якщо власник нерухомої речі до початку будівництва або не пізніше, ніж у час, коли усунення цієї частини було можливе без надмірних витрат, заперечував проти цього.

(4) Вимозі про отримання відшкодування надається перевага перед усіма іншими вимогами, покладеними на нерухому річ, за межі якої виходить будівля. Домовленість про розмір відшкодування або про відмову від відшкодування є дійсною, якщо її внесено в кріпосну книгу.

(5) Крім положень, встановлених частиною 4 цієї статті, до відшкодування застосовуються також положення про реальні повинності.

Стаття 149. Корені, гілки та плоди , які простягаються за межі

(1) Власник нерухомої речі вправі обрізати і взяти собі корені, гілки та плоди дерев та кущів, які простягаються з сусідньої нерухомої речі на його нерухому річ, якщо останні завдають шкоди використанню нерухомої речі, і сусід, незважаючи на попередження, не видалив їх протягом необхідного для цього часу.

(2) Якщо власник нерухомої речі дозволяє залишити гілки, які простягаються над його нерухомою річчю, то він має право на плоди з цих гілок, в частині, в якій гілки входять в межі його нерухомої речі.

(3) Власник нерухомої речі має право на плоди, що впали на його нерухому річ з дерева або куща, що зростає на сусідній нерухомій речі.

(4) Плоди дерева, яке зростає на межі нерухомих речей, а також саме дерево у випадку, якщо воно було зрублено або впало, належить сусідам в рівних частинах.

Стаття 150. Дерева та кущі, які ростуть на межі

Дерева та кущі, які зростають на межі, знаходяться в спільній власності сусідів.

Стаття 151. Примежова споруда

(1) Якщо дві нерухомі речі відокремлені одна від одної кам'яною стіною, живою огорожею, ровом, межею або іншого подібного роду річчю, остання перебуває в загальному користуванні сусідів, незалежно від приналежності речі.

(2) Використання зазначеної в частині 1 цієї статті речі не повинно суперечити призначенню речі і заподіювати шкоду сусідові.

(3) Якщо річчю, вказаною у частині 1 цієї статті, користуються обидва сусіди, вони несуть витрати на утримання її в порядку порівну. Якщо річ необхідна в інтересах одного сусіда, вона не може бути усунена і змінена без його згоди.

Стаття 152. Спільна стіна

(1) Стіна або її частина, розташована на межі двох нерухомих речей, яка розділяє будівлі, становить спільну власність сусідів.

(2) Якщо будівля прилягає до іншої нерухомої речі, власник нерухомої речі вправі зробити стіну або її частину спільною зі сплатою власнику стіни половини або частини вартості стіни і половини вартості земельної ділянки, яка знаходиться під стіною.

(3) Витрати на ремонт загальної стіни власники несуть у відповідності з розмірами їхніх часток.

(4) У спільній стіні не можна робити жодного отвору без згоди сусіда. Згоду на це має бути внесено в кріпосну книгу.

Стаття 153. Стіна, яка розташована на межі

У стіні, що розташована на межі земельних ділянок або на відстані двох метрів від неї, можуть бути прорублені вікна, якщо це право не обмежено законом або записом у кріпосний книзі.

Стаття 154. Вода, яка стікає з даху

Власник повинен забезпечити, щоби вода з даху його будівлі не стікала на нерухому річ іншої особи, якщо немає іншої домовленості. Допускається відвід води з даху на дорогу загального користування.

Підрозділ 3. Дороги, інженерні мережі і споруди

Стаття 155. Дорога загального користування

(1) Власник, через нерухому річ якого пролягає дорога загального користування, не може перешкоджати користуванню цією дорогою або припиняти користування нею навіть у випадку, якщо дорога не внесена до кріпосної книги в якості дороги загального користування.

(2) Власник нерухомої речі повинен на смузі, що прилягає до дороги загального користування, дотримуватися обмежень, що випливають із закону.

(3) Приватна дорога визначається для публічного користування у встановленому законом порядку.

Стаття 156. Тимчасова дорога

(1) Власник, до нерухомої речі якого відсутній необхідний доступ від дороги загального користування або від окремо розташованої частини нерухомої речі, має право вимагати надання доступу через чужу нерухому річ. Місцезнаходження доступу, термін користування та розмір плати встановлюються за домовленістю. У разі недосягнення згоди місцезнаходження доступу та розмір плати за користування ним встановлюються судом. При визначенні місцезнаходження доступу повинні враховуватися інтереси власника нерухомої речі, яка обтяжується.

(2) Якщо в результаті часткового відчуження нерухомої речі частина, яку було відчужено, або частина, що залишається - втрачають зв'язок з дорогою загального користування, власник тієї частини, через яку до цього часу здійснювався зв'язок, повинен дозволити власнику іншої частини здійснювати зв'язок через свою нерухомість річ на умовах, зазначених у частині 1 цієї статті.

(3) Власник нерухомої речі не має право вимагати доступу, якщо зв'язок з дорогою загального користування або між частинами нерухомої речі, який існував, було перервано з його волі.

Стаття 157. Пішохідна стежка і зимовий шлях

(1) Власник нерухомої речі повинен дозволяти користування пішохідною стежкою і зимовим шляхом через свою нерухому річ у відповідності з місцевими звичаями, якщо користування іншою стежкою чи іншим шляхом пов'язане з надмірними витратами. При визначенні місцезнаходження стежки або шляху повинні враховуватися інтереси власника нерухомої речі, яка обтяжується.

(2) Положення частини 1 цієї статті не застосовуються, якщо користування пішохідною стежкою або зимовим шляхом заподіює власнику нерухомої речі істотну шкоду.

Стаття 158. Інженерні мережі і споруди

(1) Власник повинен дозволяти розміщувати на його нерухомої речі - на поверхні землі, під землею і в повітряному просторі - інженерні мережі і споруди (інженерні споруди), якщо їх будівництво неможливе без використання даної нерухомої речі або якщо їх будівництво в іншому місці вимагає надмірних витрат. Власник повинен також дозволяти виконувати роботи, необхідні для обслуговування інженерної споруди, розташованої на його нерухомій речі на законній підставі. Аварійні роботи можуть виконуватися без попередньої домовленості з власником.

(2) Інженерні споруди, що знаходяться на нерухомій речі, що належить іншій особі, не є суттєвими частинами нерухомої речі відповідно до частини 21 статті 16 цього Закону.

(3) Положення частини 1 цієї статті не застосовуються у випадку, якщо інженерні споруди не дозволяють доцільно користуватися нерухомою річчю.

(4) Шкода, що виникає у зв'язку з будівництвом і використанням інженерних споруд, повинна бути попередньо відшкодована власнику в повному обсязі.

(5) В цілях будівництва та використання зазначених у частині 1 цієї статті споруд, у передбачених законом випадках може бути застосоване примусове відчуження.

Підрозділ 4. Води

Стаття 159. Громадські водоймища

(1) Водоймище, що перебуває у власності публічно-правової особи, є громадським. У власності держави, як публічно-правового особи, знаходяться територіальне море, внутрішнє море та інші прикордонні водойми, а також інші зазначені в законі водоймища.

(2) Громадським водоймищем може користуватися кожен. Користування громадським водоймищем може бути обмежено законом або іншим правовим актом.

(3) У встановлених законом випадках водоймище, що знаходиться у власності приватноправової особи, може бути призначене для громадського користування (водоймище громадського користування). У цьому випадку власник водоймища вправі вимагати винагороди у встановленому законом порядку.

(4) Обмеження, встановлене частиною 3 цієї статті, діє, якщо воно внесено в кріпосну книгу.

Стаття 160. Обмеження прав прибережного власника

(1) Прибережний власник при використанні належної йому частини водоймища не може погіршувати становище іншої нерухомої речі і обмежувати можливості її використання.

(2) Прибережний власник не може будувати в громадському водоймищі або у водоймищі, призначеному для громадського користування, мости та інші споруди, які можуть перешкоджати судноплавству.

Стаття 161. Бечевник

(1) Прибережний власник повинен залишати у водоймища прибережну смугу для використання її під бечевник.

(2) Кожен може користуватися бечевником для пересування та перебування у водоймища, рибальства й причалювання суден. Встановлені статтею 142 обмеження не діють у відношенні бечевніка.

(3) Той, хто користується бечевником, зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну ним прибережному власнику.

(4) Користування берегом приватного водоймища може бути обмежене у встановлених законом випадках і порядку.

(5) У водоймища, що знаходиться в межах однієї нерухомої речі, немає бечевніка, якщо це водоймище не призначене для громадського користування.

Стаття 162. Рибна ловля

(1) Кожен може ловити рибу в громадському водоймищі і водоймищі, призначеному для громадського користування, якщо із закону не випливає інше.

(2) У приватному проточному водоймищі (річці, струмку), розташованому в межах декількох нерухомих речей, інші особи можуть ловити рибу, якщо вони не завдають цим істотної шкоди власнику нерухомої речі.

(3) В іншому приватному водоймищі інші особи можуть ловити рибу тільки з дозволу власника водоймища.

(4) Порядок рибної ловлі і риборозведення, а також пов'язані з цим додаткові обмеження встановлюються законом.

Стаття 163. Вода, що тече

(1) Власник нерухомої речі не має права перешкоджати доступу на свою земельну ділянку або всмоктуванню в неї природним шляхом дощової, талої, джерельної, грунтової або іншої природного походження води з вищерозташованої земельної ділянки.

(2) Псування природної води або зміна її природного русла або всмоктування на шкоду сусідові заборонені. Затримування природної води, необхідної для нижчерозташованої земельної ділянки, можливе лише в тій мірі, в якій це вкрай необхідно для вищерозташованої земельної ділянки.

(3) З метою осушення землі власник нижчерозташованої земельної ділянки зобов'язаний безоплатно допускати відвід на свою земельну ділянку природної води, якщо раніше вона стікала на цю ділянку або всмоктується в неї природним чином. Якщо такий відвід води заподіює йому шкоду, він може вимагати, щоби власник вищерозташованої земельної ділянки зробив за свій рахунок подовження штучного водостоку через нижчерозташовану земельну ділянку.

Стаття 164. Водопровід і водостік

(1) Власник нерухомої речі вправі побудувати через чужу землю водопровід чи водостік з метою осушення, зрошення, затоплення, водопостачання своєї земельної ділянки, відведення каналізаційних вод, використання водної енергії або в інших дозволених законом цілях, незалежно від згоди власника чужої земельної ділянки.

(2) При спорудженні водопроводу та водостоку слід враховувати інтереси власника чужої земельної ділянки.

(3) За спорудження та використання проводу або водостоку власнику, через земельну ділянку якого він проходить, повинно бути попередньо виплачено відшкодування.

Стаття 165. Водне товариство

(1) З метою здійснення водогосподарської і водоохоронної діяльності, а також водокористування може бути засноване водне товариство, членство в якому є обов'язковим для власника пов'язаної з ним земельної ділянки.

(2) Порядок заснування та діяльності водного товариства встановлюється законом.

Підрозділ 5. Ліс

Стаття 166. Користування лісом і природною рослинністю

Власник нерухомої речі має право користуватися зростаючими на земельній ділянці лісом та іншою природною рослинністю з урахуванням встановлених законом обмежень.

Стаття 167. Користування чужим лісом

(1) Кожен має право перебувати в лісі, що знаходиться у власності публічно-правової особи (громадський ліс), і там збирати ягоди, гриби і інші продукти лісу, якщо законом не встановлено інакше.

(2) У приватному лісі, огородженому або позначеному власником, іншим особам дозволяється збирати ягоди, гриби і інші продукти лісу з дозволу власника лісу.

(3) У приватному лісі, який не має огородження або позначення, інші особи мають право на збір ягід, грибів та інших продуктів лісу, якщо вони не завдають цим надмірної шкоди власнику.

Стаття 168. Полювання

(1) На земельній ділянці, що належить публічно-правовій особі, можна полювати у встановленому законом порядку.

(2) На нерухомої речі, що належить приватноправовій особі, власник може полювати з урахуванням встановлених законом обмежень. Інші особи можуть полювати з дозволу власника нерухомої речі у встановленому законом порядку.

Підрозділ 6. Інші обмеження

Стаття 169. Інші обмеження, що стосуються нерухомої власності

У землевпорядних цілях, у будівельних, протипожежних і охоронних міркуваннях, для охорони пам'яток культури і навколишнього середовища, а також для інших громадських потреб законом можуть встановлюватися додаткові обмеження щодо нерухомої власності.

Стаття 170. Право держави і місцевого самоврядування на переважну купівлю

Законом може бути встановлено:

1) що в межах охоронюваного природного об'єкта державі належить право переважної купівлі нерухомої речі;

2) що у межах одиниці місцевого самоврядування органу місцевого самоврядування належить право переважної купівлі нерухомої речі.

Стаття 171. Примусове відчуження

(1) Уряд Республіки або місцеве самоврядування може в загальних інтересах у встановлених законом випадках і порядку проводити відчуження нерухомої речі без згоди власника за справедливу і негайну компенсацію.

(2) На додаток до положень, встановлених частиною 1 цієї статті, згідно з Конституцією на тих же умовах законом можуть встановлюватися інші підстави примусового відчуження.


Частина 4. Сервітути

Глава 1. РЕАЛЬНІ СЕРВІТУТИ

Розділ 1. Поняття, виникнення, припинення

Стаття 172. Поняття реального сервітуту

(1) Реальний сервітут означає обтяження службової нерухомої речі на користь головної нерухомої речі таким чином, що кожен черговий власник головної нерухомої речі правомочний використовувати певним способом службову нерухому річ, або те, що кожен черговий власник службової нерухомої речі зобов'язаний утриматися в певній частині від здійснення свого права власності на користь головної нерухомої речі.

(2) Реальний сервітут не може зобов'язувати власника службової нерухомої речі до здійснення яких-небудь дій, за винятком дій, які носять при здійсненні реального сервітуту допоміжний характер.

Стаття 173. Виникнення реального сервітуту

(1) Реальний сервітуту виникає з моменту внесення до кріпосної книги.

(2) До придбання реального сервітуту застосовуються положення, встановлені для придбання нерухомої речі, якщо законом не встановлено інакше.

(3) Встановлення реального сервітуту на користь нерухомої речі або обтяження ним нерухомої речі може здійснюватися тільки власником. Встановлення реального сервітуту без згоди власника можливе лише у встановлених законом випадках.

(4) Нерухома річ, яка вже обтяжена реальним сервітутом, може бути обтяжена новим реальним сервітутом тільки у випадку, якщо це не завдає шкоди встановленому раніше сервітуту. Нерухома річ, обтяжена правом забудови або володінням, власник може обтяжити реальним сервітутом тільки за згодою забудовника або володільця.

(5) Реальний сервітут не виникає в силу набувальної давності.

Стаття 174. Припинення реального сервітуту

(1) Реальний сервітут припиняється з моменту анулювання запису в кріпосній книзі.

(2) Якщо власником реального сервітуту та службової нерухомої речі стає одна і та ж особа, реальний сервітут анулюється в кріпосній книзі на підставі заяви цієї особи. До анулювання запису реальний сервітут в якості речового права продовжує діяти.

Стаття 175. Припинення реального сервітуту за домовленістю

Сервітуту може бути анульований в кріпосний книзі за згодою власників головної нерухомої речі і службової нерухомої речі шляхом викупу сервітуту.

Стаття 176. Припинення реального сервітуту на вимогу власника головної нерухомої речі

(1) У разі недосягнення домовленості про припинення реального сервітуту власник головної нерухомої речі вправі вимагати анулювання реального сервітуту в кріпосній книзі з відшкодуванням власнику службової нерухомої речі шкоди, яке виникає внаслідок припинення сервітуту.

(2) Власник головної нерухомої речі повинен повідомити власника службової нерухомої речі про припинення безстрокового реального сервітуту або про дострокове припинення строкового реального сервітуту за шість місяців.

Стаття 177. Припинення реального сервітуту на вимогу власника службової нерухомої речі

(1) Якщо вигода, яку приносить реальний сервітут, є малою в порівнянні з повинністю, яка обтяжує службову нерухому річ, власник службової нерухомої речі вправі вимагати анулювання реального сервітуту в кріпосній книзі з відшкодуванням власнику головної нерухомої речі шкоди, яке виникає внаслідок припинення сервітуту.

(2) Якщо власник головної нерухомої речі втратив інтерес до реального сервітуту, власник службової нерухомої речі вправі вимагати анулювання реального сервітуту в кріпосній книзі. Втрата інтересу передбачається у випадку, якщо власник головної нерухомої речі не користувався реальним сервітутом протягом 10 років, або якщо протягом цього ж терміну він допускав таке використання службової нерухомої речі, що суперечить реальному сервітуту.


Розділ 2. Зміст

Стаття 178. Спосіб здійснення реального сервітуту

(1) Реальний сервітут дає право на здійснення тільки тих дій, які, виходячи зі змісту сервітуту, необхідні в інтересах головної нерухомої речі.

(2) Реальний сервітут повинен здійснюватися способом, найменш обтяжливими для службової нерухомої речі.

(3) Збільшення потреб головної нерухомої речі саме по собі не збільшує повинності, що лежать на службовій нерухомій речі.

Стаття 179. Здійснення реального сервітуту за допомогою зведення будівлі або спорудження пристрою

(1) Якщо реальний сервітут здійснюється на службовій нерухомій речі за допомогою зведення будь-якої будівлі або спорудження пристрою, обов'язок по його будівництву та утриманню в порядку, а з припиненням сервітуту - прибиранню за свій рахунок за вимогою власника службової нерухомої речі - лежить на власнику головної нерухомої речі, якщо законом або правочином щодо встановлення сервітуту не встановлено інакше.

(2) Якщо будівля або пристрій введені в експлуатацію також в інтересах службової нерухомої речі, витрати на їхнє будівництво та утримання в порядку власники головної і службової нерухомих речей несуть відповідно до вигоди, яку отримує кожен з них.

(3) Якщо згідно з законом або записом в кріпосній книзі обов'язок по утриманню в порядку будівлі або пристрою лежить на власнику службової нерухомої речі, то застосовуються відповідні положення про реальні повинності.

(4) Власник головної нерухомої речі може використовувати службову нерухому річ для проведення будівельних і благоустрійних робіт, необхідних для користування сервітутом.

Стаття 180. Зміна способу здійснення реального сервітуту

(1) Власник службової нерухомої речі вправі вимагати зміни способу здійснення реального сервітуту за свій рахунок, якщо існуюче господарське призначення реального сервітуту може бути реалізовано також у разі зміни способу його здійснення, і якщо існуючий спосіб в порівнянні з новим способом значно більш шкідливий для інтересів власника службової нерухомої речі. Витрати, пов'язані зі зміною способу здійснення сервітуту, повинні бути попередньо оплачені власником службової нерухомої речі.

(2) Положення частини 1 цієї статті діють також у відношенні до способу здійснення сервітуту, внесеного до кріпосної книги.

Стаття 181. Зміна місця здійснення реального сервітуту

(1) Якщо здійснення реального сервітуту обмежується використанням однієї частини службової нерухомої речі, а будь-яка інша частина підходить для цього в тій же мірі, але здійснення реального сервітуту на частині, яка використовується, порівняно з якою-небудь іншою частиною значно більш шкідливе для власника службової нерухомої речі, він має право вимагати здійснення реального сервітуту на іншій частині нерухомої речі. Пов'язані з переміщенням витрати повинні бути попередньо оплачені власником службової нерухомої речі.

(2) Положення частини 1 цієї статті діють також у випадку, якщо частина нерухомої речі, на якій здійснюється реальний сервітуту, визначена в кріпосній книзі.

Стаття 182. Неподільність реального сервітуту

(1) Реальний сервітут є неподільним.

(2) У разі розподілу головної нерухомої речі дія реального сервітуту зберігається на користь всіх її частин.

(3) Якщо після розподілу головної нерухомої речі здійснення реального сервітуту обмежується інтересами однієї частини, власник службової нерухомої речі вправі вимагати анулювання в кріпосній книзі реального сервітуту по відношенню до інших частин.

(4) При розподілі службової нерухомої речі дія реального сервітуту зберігається по відношенню до всіх її частин.

(5) Якщо після розподілу службової нерухомої речі яка-небудь з її частин не обтяжується або не може бути обтяжена реальним сервітутом, власник необтяженої частини вправі вимагати анулювання в кріпосній книзі реального сервітуту відносно його частини.

Стаття 183. Права користування на одному і тому ж порядковому місці

Якщо кілька сервітутів або сервітут та інше право користування обтяжують нерухому річ на одному і тому ж порядковому місці в кріпосній книзі, і ці права не можуть бути разом здійснені або повністю, або частково, то кожна правомочна особа може вимагати здійснення прав способом, найбільш відповідним інтересам всіх правомочних осіб.

Стаття 184. Усунення перешкоди у здійсненні реального сервітуту

Правомочна особа має право вимагати від особи, яка перешкоджає їй в здійсненні реального сервітуту, припинення створення перешкод і утримання від них в подальшому.

Стаття 185. Роз'яснення змісту реального сервітуту

(1) Якщо права і обов'язки, що випливають з сервітуту, чітко сформульовані у записі кріпосної книги, з цього слід виходити при роз'ясненні змісту сервітуту.

(2) В об'ємі запису при роз'ясненні змісту сервітуту слід враховувати підстави виникнення сервітуту і те, яким чином протягом тривалого часу сервітут здійснюється у безспірному порядку і сумлінно.

(3) При роз'ясненні змісту сервітуту повинні враховуватися положення, які діють у відношенні даного виду сервітутів.

Розділ 3. Окремі реальні сервітути

Стаття 186. Дорожній сервітут

(1) Сервітут пішохідної стежки дає право ходити і їздити на велосипеді по пішохідній стежці через службову нерухому річ.

(2) Сервітут скотопрогонної дороги дає право проганяти худобу і ходити по скотопрогонній дорозі через службову нерухому річ. Для полегшення прогону худоби правомочна особа може побудувати вздовж дороги паркан або огорожу, якщо це можливо без заподіяння шкоди власнику службової нерухомої речі. Сервітут скотопрогонної дороги не дає права на випасання худоби на службовій нерухомій речі.

(3) Сервітут проїжджої дороги дає право їздити на транспортному засобі по проїжджій дорозі через службову нерухому річ. Сервітут проїжджої дороги містить у собі сервітут пішохідної стежки.

Стаття 187. Обсяг дорожнього сервітуту

(1) Якщо місце розташування або ширина дороги не встановлені, то власник службової або головної нерухомої речі вправі вимагати визначення місця розташування і ширини дороги з урахуванням інтересів як службової, так і головної нерухомих речей і місцевих умов.

(2) При встановленні дорожнього сервітуту можуть бути встановлені обмеження щодо його використання.

Стаття 188. Сервітут ліній комунікації

Сервітут дає право на проведення через чужу нерухому річ на свою нерухому річ газопроводу, ліній електропередач, ліній зв'язку та інших комунікацій.

Стаття 189. Сервітут водопроводу та водостоку

(1) Сервітут водопроводу та водостоку дає право:

1) проводити на свою нерухому річ воду з джерела чи іншого чужого водоймища або через чужу нерухому річ (сервітут водопроводу);

2) відводити зі своєї нерухомої речі воду на чужу нерухому річ або через чужу нерухому річ (сервітут водостоку).

(2) Якщо спосіб підводу або відводу води не визначений, то передбачається, що це робиться через трубопровід.

(3) Якщо відведення стічних вод через відкритий водостік заподіює шкоду чужій нерухомої речі, власник нерухомої речі може зажадати відводу води через трубопровід.

(4) Якщо місце розташування або об'єм водопроводу не встановлені, вони визначаються у встановленому статтею 187 порядку.

Стаття 190. Сервітут водозабору і водопою

(1) Сервітут водозабору дає право брати воду для потреб своєї нерухомої речі з чужого водоймища і користуватись пішохідною стежкою, яка веде до водоймища (частина 1 статті 186).

(2) Сервітут водопою дає право напувати свою худобу з чужого водоймища і користуватись скотопрогонною дорогою, яка веде до водоймища (частина 2 статті 186).

Стаття 191. Сервітут пасовища

(1) Сервітут пасовища дає право пасти худобу на чужій нерухомої речі способом і в час, що відповідають місцевим умовам і звичаям.

(2) Сервітут пасовища дає право прогону худоби на пасовище (частина 2 статті 186).

(3) Сервітут пасовища не позбавляє власника службової нерухомої речі права користуватись обтяженою сервітутом землею в своїх господарських потребах, у тому числі для випасання худоби.

Стаття 192. Сервітут опори

(1) Сервітут опори дає право зводити свою будівлю або пристрій з опорою на будову або пристрій сусіда і вимагати від сусіда утримання в порядку будівлі або пристрою, які служать опорою. Утримання в порядку провадиться за рахунок правомочної особи, якщо договором не передбачено інакше.

(2) До обов'язку про утримання в порядку застосовуються положення про реальні повинності.

Стаття 193. Сервітут стіни

Сервітут стіни дає право зміцнювати або вставляти балки, опори або інші будівельні конструкції в стіну сусіда, а також замінювати їх новими.

Стаття 194. Сервітут зведення будівлі, яка видається над чужим простором

Сервітут дає право прибудовувати до своєї будівлі балкон, навіс або іншу подібного роду прибудову, яка видається над нерухомою річчю сусіда.

Стаття 195. Сервітут пристрою для стоку опадів

Сервітут дає право відводити дощову або талу воду з даху своєї будови на чужу нерухому річ як через крапельний сток, так і за допомогою труби.

Стаття 196. Сервітут висоти

Сервітут висоти дає право заборонити сусідові зводити будову понад певну висоту.

Стаття 197. Сервітут світла

Сервітут світла дає право одержувати з простору над нерухомою річчю сусіда природнє світло для приміщення, освітлення якого гарантується сервітутом.

Стаття 198. Сервітут виду

Сервітуту виду дає право забороняти наявність на сусідній нерухомої речі всього, що перешкоджає або суттєво обмежує гарантований сервітутом відкритий вид.

Стаття 199. Сервітут захисної смуги

Сервітут захисної смуги дає право на створення на чужій нерухомій речі захисної смуги або на обмеження використання деяких частин службової нерухомої речі в цілях охорони природних об'єктів, розташованих на головній нерухомій речі.

Стаття 200. Інші реальні сервітути

На додаток до реальних сервітуту, встановленим цим Законом, можуть бути встановлені інші реальні сервітути, які відповідають поняттю та змісту реального сервітуту.


Глава 2. ОСОБИСТІ СЕРВІТУТИ

Розділ 1. Корисне володіння

Підрозділ 1. Поняття, виникнення, припинення

Стаття 201. Поняття корисного володіння

(1) Корисне володіння обтяжує річ таким чином, що особа, на користь якої воно встановлено, має право користуватися річчю і отримувати її плоди.

(2) Предметом корисного володіння можуть бути рухомі і нерухомі речі, а також права, які передаються.

(3) Корисне володіння може бути обмежене виключенням будь-якого способу користування.

(4) Підставою виникнення корисного володіння є закон або правочин.

Стаття 202. Виникнення корисного володіння рухомою річчю

(1) Корисне володіння рухомою річчю виникає з моменту передачі речі від власника до користувача і укладення правочину про корисне володіння.

(2) До передачі речі і правочину застосовуються положення, які діють у відношенні виникнення рухомої власності шляхом передачі, якщо законом не встановлено інакше.

Стаття 203. Виникнення корисного володіння нерухомою річчю

(1) Корисне володіння нерухомою річчю виникає з моменту внесення запису до кріпосної книги.

(2) При придбанні корисного володіння нерухомою річчю застосовуються положення, що відносяться до придбання нерухомої речі, якщо законом не встановлено інакше.

Стаття 204. Виникнення корисного володіння правом

Корисне володіння правом виникає на підставі положень, що стосуються передачі відповідного права.

Стаття 205. Припинення корисного володіння рухомою річчю

Корисне володіння рухомою річчю припиняється:

1) якщо користувач заявляє власнику речі про бажання відмовитись від корисного володіння;

2) якщо користувач стає власником цієї речі.

Стаття 206. Припинення корисного володіння нерухомою річчю

(1) Корисне володіння нерухомою річчю припиняється анулюванням запису в кріпосній книзі.

(2) Якщо користувач нерухомої речі стає її власником, то застосовуються положення частини 2 статті 174.

Стаття 207. Припинення корисного володіння внаслідок загибелі речі

(1) Корисне володіння припиняється із загибеллю речі.

(2) Власник речі не зобов'язаний відновлювати загиблу річ, яка перебувала в корисному володінні, але він не може заборонити це користувачу. З відновленням речі відновлюється корисне володіння.

(3) Якщо замість примусово відчуженої речі, яка знаходиться в корисному володінні, надається нова річ, то корисне володіння нею триває.

Стаття 208. Припинення або зміна права, яке знаходиться в корисному володінні

Право, що знаходиться в корисному володінні, може бути припинено або змінено шляхом правочину лише за згодою користувача.

Стаття 209. Припинення корисного володіння правом

Корисне володіння правом припиняється у порядку, встановленому статтею 205.

Стаття 210. Припинення корисного володіння зі смертю користувача

(1) Корисне володіння припиняється зі смертю користувача, якщо законом не встановлено інакше.

(2) Якщо законом або правочином корисне володіння встановлено також для спадкоємця користувача, воно знову виникає у спадкоємця.

Стаття 211. Припинення корисного володіння стосовно юридичної особи

(1) Корисне володіння припиняється з ліквідацією користувача - юридичної особи.

(2) Корисне володіння юридичної особи припиняється в будь-якому випадку через 100 років з моменту виникнення корисного володіння.

Стаття 212. Припинення корисного володіння

(1) Корисне володіння може бути припинено за згодою користувача і власника.

(2) Власник може вимагати припинення корисного володіння:

1) якщо корисне володіння втратило будь-яке значення для користувача;

2) якщо його збитки значно перевищують вигоду користувача;

3) якщо користувач не надає власнику гарантії (стаття 224).

(3) У зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті випадках застосовуються відповідні положення про припинення реального сервітуту, якщо законом не встановлено інакше.


Підрозділ 2. Зміст

Стаття 213. Визначення змісту корисного володіння

Права та обов'язки, що випливають з користування, визначаються законом або правочином, що служать підставою для виникнення корисного володіння.

Стаття 214. Права користувача

(1) Користувач має право володіти і користуватися річчю.

(2) Користувач не може здавати річ в оренду без згоди власника.

(3) Користувач має право на плоди речі.

(4) Користувачу належать природні плоди, дозрілі і відділені в період корисного володіння.

(5) Користувачу належать юридичні плоди, що виникли в період корисного володіння, незалежно від часу їх стягнення.

(6) Користувач не може обтяжувати предмет корисного володіння ані сервітутами, ані іншими речовими правами.

Стаття 215. Заборона на передачу корисного володіння

Корисне володіння не підлягає передачі. Права та обов'язки, що випливають з корисного володіння, можуть здійснюватись іншою особою, якщо законом або правочином, що служать підставою для виникнення корисного володіння, не встановлено інакше.

Стаття 216. Повернення предмета корисного володіння

При припиненні корисного володіння користувач або його правонаступник зобов'язані повернути власнику предмет корисного володіння у встановленому частиною 1 статті 218 стані.

Стаття 217. Розподіл нерухомої речі, що знаходиться в корисному володінні

При розподілі нерухомої речі, що знаходиться в корисному володінні, застосовуються положення стосовно реального сервітуту, що відносяться до розподілу службової нерухомої речі (частини 4 та 5 статті 182).

Стаття 218. Збереження і використання речі

(1) Користувач зобов'язаний зберігати існуюче господарське призначення речі і користуватися нею з дбайливістю хорошого господаря. Він не може суттєво змінювати або перетворювати річ.

(2) Права користувача в частині використання речі, що знаходиться в корисному володінні , не можуть перевищувати прав самого власника.

(3) Користувач може у встановленому законом порядку використовувати корисні копалини, а також ліс у необхідному для належного ведення господарства на нерухомій речі обсязі.

Стаття 219. Утримання речі в порядку

(1) Користувач зобов'язаний за свій рахунок утримувати в порядку річ, що знаходиться в користуванні, і робити виправлення та нововведення, необхідні для звичайного утримання речі в порядку.

(2) Якщо витрати на утримання речі у порядку, зазначені у частині 1 цієї статті, перевищують вигоду, яка отримується від речі, то користувач має право вимагати від власника оплати витрат, які перевищують вигоду.

(3) Користувач не несе відповідальності за зміни в речі і зменшення її цінності, супутні належному користуванню.

Стаття 220. Обов'язок користувача стосовно повідомлення

(1) У разі загибелі або пошкодження речі, яка знаходиться в корисному володінні, або якщо для її збереження потрібно внесення виправлень або нововведень, що перевищують обсяг дій по звичайному утриманню речі у порядку, користувач зобов'язаний негайно повідомити про це власника.

(2) Якщо третя особа сповіщає про свої права на річ, яка перебуває в корисному володінні, користувач зобов'язаний повідомити про це власника.

Стаття 221. Розпорядження приналежностями нерухомої речі

(1) Якщо в корисному володінні знаходиться нерухома річ разом з приналежностями, користувач має право розпоряджатися приналежностями в межах належного ведення господарства.

(2) При зменшенні або відділенні приналежностей, обумовленому інтересами належного ведення господарства, користувач зобов'язаний замінити ці речі новими.

Стаття 222. Споживані і замінювані речі

(1) Споживана річ переходить у власність користувача, якщо законом або правочином, що служать підставою для виникнення корисного володіння, не визначено інакше. При припиненні корисного володіння користувач зобов'язаний сплатити вартість спожитої речі грошима або замінити її річчю такого ж роду і якості.

(2) Користувач може розпоряджатися замінюваною річчю, якщо законом або правочином, що служать підставою для виникнення корисного володіння, не встановлено інакше. Користувач зобов'язаний замінити цю річ річчю такого ж роду і якості.

Стаття 223. Податкові та платіжні обов'язки і повинності користувача

(1) Податки та боргові відсотки, а також повинності, господарські та інші витрати, які обтяжують предмет, що знаходиться в корисному володінні, несе користувач у відповідності з тривалістю терміну дії його прав.

(2) Якщо податки, повинності або витрати стягнуті з власника, користувач зобов'язаний відшкодувати їх йому в тому ж обсязі.

Стаття 224. Право власника вимагати гарантію

Власник речі вправі вимагати від користувача надання гарантії, якщо в діях користувача вбачається ризик істотного порушення прав власника.


Розділ 2. Особисте право користування

Стаття 225. Поняття особистого права користування

Особисте право користування обтяжує нерухому річ таким чином, що особа, на користь якого воно встановлено, має право використовувати нерухому річ певним способом або здійснювати відносно нерухомої речі певне право, яке за своїм змістом відповідає якому-небудь реальному сервітуту.

Стаття 226. Заборона на передачу особистого права користування

(1) Особисте право користування не підлягає передачі. Права, що випливають з особистого права користування, можуть здійснюватися іншою особою тільки тоді, коли це допускається підставою виникнення права користування.

(2) Особисте право користування може передаватись, якщо його предметом є інженерна мережа або інженерна споруда. Для передачі особистого права користування потрібна домовленість про передачу особистого права користування (договір речового права) між колишньою і новою уповноваженими особами.

Стаття 227. Особисте право користування житловим будинком

(1) Особисте право користування житловим будинком обтяжує нерухому річ таким чином, що особа, на користь якої воно встановлено, має право користуватися житловим будинком або його частиною, що знаходяться на нерухомій речі, для проживання.

(2) Особа, яка має зазначене у частині 1 цієї статті право, може поселяти в житловому будинку членів своєї родини, а також осіб, присутність яких необхідна для догляду за ним.

(3) Якщо право користування надано кільком особам спільно, воно діє до тих пір, поки перебуває в живих хоча б одна з цих осіб, якщо підставою виникнення права користування не встановлено інакше.

(4) Якщо право користування надано на частину житлового будинку, правомочна особа може користуватися також призначеними для загального користування мешканцями приміщеннями, обстановкою і обладнанням.

Стаття 228. Застосування положень про реальний сервітут і корисне володіння

На додаток до положень статей 225 - 227 до особистого права користування застосовуються відповідні положення про реальний сервітут. Якщо особисте право користування пов'язане з володінням, застосовуються відповідні положення про корисне володіння.


Частина 5. Реальні повинності

Глава 1. ТЕРМІН, ВИНИКНЕННЯ, ПРИПИНЕННЯ

Стаття 229. Поняття реальної повинності

(1) Нерухома річ може бути обтяжена таким чином, що кожен черговий власник нерухомої речі повинен вносити особі, на користь якої встановлена реальна повинність, періодичні платежі грошима або в натурі, або здійснювати певні дії.

(2) Реальна повинність може встановлюватись на користь певної особи, держави, місцевого самоврядування або кожного чергового власника іншої нерухомої речі.

(3) Идеальная частка нерухомої речі може бути предметом реальної повинності тільки у випадку, якщо вона є часткою власника.

Стаття 230. Види реальних повинностей

(1) Реальна повинність є публічно-правовою, якщо вона встановлена на користь держави, місцевого самоврядування чи іншої публічно-правової особи на підставі закону.

(2) Реальна повинність є приватноправовою, якщо вона встановлена на користь приватноправової особи чи кожного чергового власника іншої нерухомої речі.

Стаття 231. Виникнення реальної повинності

(1) Приватноправова реальна повинність виникає з моменту внесення до кріпосної книги. В записі слід, якщо це можливо, визначити грошову вартість реальної повинності.

(2) До придбання реальної повинності застосовуються положення, що стосуються придбання нерухомої речі, якщо законом не встановлено інакше.

(3) Внесення в кріпосну книгу не є неодмінною умовою виникнення публічно-правової реальної повинності, якщо законом не встановлено інакше.

(4) Якщо відповідно до закону публічно-правова особа має право вимагати реальної повинності, така повинність виникає з моменту внесення до кріпосної книги.

Стаття 232. Припинення реальної повинності

Реальна повинність припиняється анулюванням запису в кріпосній книзі.

Стаття 233. Припинення реальної повинності на вимогу правомочної особи

Правомочна особа може вимагати припинення реальної повинності та її викупу зобов'язаною особою:

1) якщо здійснюється розподіл обтяженої нерухомої речі, чим завдається значна шкода правам правомочної особи, або

2) якщо зобов'язана особа суттєво зменшує цінність обтяженої нерухомої речі і не дає гарантії виконання зобов'язань, що випливають з реальної повинності, або

3) якщо зобов'язаною особою протягом трьох років поспіль не виконувались обов'язки, що випливають з реальної повинності.

Стаття 234. Припинення реальної повинності за вимогою зобов'язаної особи

(1) Зобов'язана особа може вимагати припинення реальної повинності шляхом її викупу у правомочної особи:

1) якщо правомочна особа не виконує договір, який служить підставою для виникнення реальної повинності, або

2) якщо реальна повинність тривала 30 років, незалежно від зазначеного в записі в кріпосній книзі більш тривалого терміну, або від неприпустимості викупу.

(2) Якщо вимога про викуп реальної повинності пред'являється з підстави, встановленій пунктом 2 частини 1 цієї статті, про це слід повідомити за рік.

(3) Викупу не можна вимагати, якщо реальна повинність встановлена на користь певної фізичної особи або на підставі закону, або пов'язана з реальним сервітутом.

Стаття 235. Ціна викупу

(1) При визначенні ціни викупу реальної повинності за основу береться вартість реальної повинності, зазначена в записі в кріпосній книзі.

(2) Якщо вартість реальної повинності не внесено в кріпосну книгу, або запис є неповним, або грошова вартість дій, які випливають з реальної повинності, зазнала суттєвих змін, ціна викупу встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин, і терміном тривалості реальної повинності вважається 30 років.

Стаття 236. Давність зобов'язання, що випливає з реальної повинності

(1) Реальна повинність не виникає в силу набувальної давності і не припиняється за давністю.

(2) Кожне окреме зобов'язання, яке випливає з реальної повинності, втрачає силу за давністю протягом загального строку позовної давності, рахуючи з часу, коли вона перетворилася на особистий борг зобов'язаної особи (частина 1 статті 239).


Глава 2. ЗМІСТ

Стаття 237. Зв'язок реальної повинності з нерухомою річчю

(1) Реальна повинність разом з обтяженою нерухомою річчю переходить до кожного набувача нерухомої речі незалежно від його згоди.

(2) Реальна повинність, яка встановлена на користь кожного чергового власника нерухомої речі, не може бути відділена від цієї нерухомої речі.

(3) Реальну повинність, встановлену на користь певної особи, не можна пов'язувати з нерухомою річчю.

Стаття 238. Можливість передачі реальної повинності

(1) Реальна повинність, яка встановлена на користь певної особи, може передаватись іншій особі, якщо за своєю суттю вона є передаваною і в силу цього її розмір не збільшується.

(2) Реальна повинність не може передаватись, якщо є неможливою передача окремого зобов'язання, що випливає з неї.

Стаття 239. Відповідальність за обов'язки, що випливають з реальної повинності

(1) За виконання окремих обов'язків, що випливають з реальної повинності, власник відповідає обтяженою нерухомою річчю. По закінченні трьох років з моменту виникнення права вимоги кожне окреме зобов'язання стає особистим боргом власника.

(2) Невиконані зобов'язання попереднього власника, які не перетворилися на його особистий борг, повинен виконувати наступний власник нерухомої речі.

(3) У випадку розподілу обтяженої нерухомої речі дія реальної повинності триває стосовно окремих частин, і за виконання зобов'язань власники окремих частин несуть солідарну відповідальність, якщо не укладено інший правочин.

Стаття 240. Дія реальної повинності при розподілі головної нерухомої речі

(1) У випадку розподілу нерухомої речі, на користь кожного чергового власника якої встановлено реальну повинність (головна нерухома річ), дія реальної повинності на користь частин триває.

(2) Якщо є можливим розподіл зобов'язань, які випливають з реальної повинності, то реальна повинність розподіляється між зазначеними в частині 1 цієї статті частинами у відповідності з їхнім розміром. Якщо зобов'язання є неподільним, то власники цих частин вправі вимагати солідарного виконання.

(3) Власник нерухомої речі може при розподілі головної нерухомої речі встановити, що реальна повинність діє тільки по відношенню до однієї або кількох частин. Це встановлення повинно бути внесено в кріпосну книгу.

(4) У разі відчуження власником головної нерухомої речі однієї її частини без внесення розпорядження про розподіл реальної повинності, ця повинність буде діяти у відношенні тієї частини нерухомої речі, яку власник залишає собі.

(5) Якщо реальна повинність за своєю суттю пов'язана з однією з частин, що виникли при розподілі нерухомої речі, зобов'язані особа може вимагати припинення реальної повинності у відношенні до інших частин.


Частина 6. Право забудови

Глава 1. ПОНЯТТЯ, ВИНИКНЕННЯ, ПРИПИНЕННЯ

Стаття 241. Поняття та обсяг права забудови

(1) Нерухома річ може бути обтяжена таким чином, що особа, на користь якої встановлено право забудови, одержує строкове відчужуване та спадкове право мати на нерухомій речі нерозривно поєднану з останньою будівлю.

(2) Крім землі, на якій зведено будівлю, право забудови поширюється також на частину нерухомої речі, яка необхідна для використання будівлі.

(3) Об'єм права забудови не може бути обмежений однією частиною будівлі, такою, як поверх.

(4) До права забудови застосовуються положення про нерухому власність, якщо інше не встановлено законом.

(5) Будівля, зведена на підставі права забудови, або будівля, яка існувала при його встановленні, є суттєвою частиною права забудови.

Стаття 242. Виникнення та припинення права забудови

Право забудови виникає з моменту внесення до кріпосної книги і припиняється з анулюванням запису в кріпосній книзі.

Стаття 243. Припинення права забудови на вимогу власника нерухомої речі

Якщо власник права забудови (забудовник) протягом терміну, передбаченого підставою для придбання права забудови, не звів належну будівлю або порушив обов'язок, що випливає з частини 2 статті 247, власник обтяженої нерухомої речі вправі вимагати припинення права забудови.

Стаття 244. Припинення права забудови за угодою

Право забудови може бути припинене достроково за угодою між забудовником та власником нерухомої речі.

Стаття 244-1. Перехід права забудови на власника

(1) З настанням обумовленої передумови власник нерухомої речі вправі вимагати внесення на його ім'я права забудови (перехід права забудови на власника).

(2) Право власника вимагати внесення права забудови на його ім'я не може бути відокремлене від нерухомої речі.

(3) Термін давності вимоги, зазначеного в частині 1 цієї статті, настає після закінчення шести місяців з моменту, коли власник нерухомої речі дізнався про наявність відповідної передумови, але не пізніше, ніж після закінчення двох років з дня виникнення вимоги.

Стаття 244-2. Компенсація за право забудови

(1) В разі переходу права забудови на власника останній повинен сплатити забудовнику компенсацію. Право забудови може містити угоду про розмір і спосіб виплати компенсації, а також про виключення її виплати.

(2) Якщо право забудови встановлене з метою володіння житловим будинком, то не дозволяється домовлятись про виключення виплати компенсації, зазначеної в частині 1 цієї статті. Розмір компенсації не повинен бути менше двох третин вартості права забудови в момент переходу права забудови на власника.

Стаття 244-3. Збереження повинностей

(1) При переході права забудови на власника зберігаються:

1) іпотека і реальна повинність, що обтяжували право забудови, які не належать самому забудовникові;

2) інше обмежене речове право, яке обтяжує право забудови, що обтяжує також нерухому річ, обтяжену правом забудови.

(2) Інші речові права, які обтяжують право забудови, втрачають силу.

Стаття 245. Припинення права забудови в разі його придбання власником нерухомої речі

(1) Якщо власником права забудови і земельної ділянки стає одна і та ж особа, право забудови анулюється в кріпосній книзі за її заявою. До анулювання запису право забудови як речове право зберігає дію, якщо власником не буде подано заяву про анулювання права забудови.

(2) Право забудови може бути анульовано в кріпосній книзі після зняття всіх повинностей та інших обов'язків, встановлених для права забудови на користь третіх осіб.

Статья 246. Збереження права забудови в разі загибелі будівлі

Право забудови не припиняється із загибеллю будівлі.


Глава 2. ЗМІСТ ПРАВА ЗАБУДОВИ

Стаття 247. Здійснення прав забудовника

(1) Забудовник не може при здійсненні своїх прав порушувати права власника обтяженої речі.

(2) Забудовник повинен гарантувати збереження будови, якщо він не уклав іншого угоди з власником нерухомої речі.

Стаття 248. Заборона на обмеження права забудови

(1) Право забудови не може обмежуватись умовами, що суперечать суті цього права.

(2) Власник нерухомої речі не може спиратися на угоду, згідно з якою забудовник зобов'язується при певних умовах відмовитись від права забудови і дозволити його дострокове анулювання в кріпосний книзі.

Стаття 249. Розпорядження правом забудови

(1) Забудовник має право на відчуження права забудови або передачу його у спадок або обтяження його заставою під нерухомість, сервітутом, реальною повинністю або правом переважної купівлі.

(1-1) Для відчуження права забудови потрібна згода власника, якщо таку умову внесено до кріпосної книги. Власник може ставити в якості умови дачі згоди також прийняття набувачем права забудови всіх укладених між ним і забудовником правочинів по зобов'язальному праву.

(2) Для обтяження права забудови речовим правом потрібна згода власника, якщо таку умову внесено до кріпосної книги.

(3) Втратила силу.

(4) При припиненні права забудови припиняються встановлені для права забудови речові права.

Стаття 249-1. Дача згоди

(1) Якщо можна припускати, що в передбаченому частиною 1-1 статті 249 випадку суттєвою мірою не зміниться і не буде поставлена під загрозу мета, яка переслідувалася при встановленні права забудови, і що набувач забезпечить належне виконання обов'язків, що випливають із змісту права забудови, то забудовник може вимагати від власника дачі згоди на відчуження права забудови.

(2) Якщо можна припускати, що в передбаченому частиною 2 статті 249 випадку повинність сумісна з регулярним господарюванням і що мета, яка переслідувалася при встановленні права забудови, суттєвою мірою не зміниться і не буде поставлена під загрозу, то забудовник може вимагати від власника дачі згоди на обтяження права забудови.

(3) Якщо власник без достатньої підстави відмовляється від дачі згоди, зазначеної у частинах 1 і 2 цієї статті, то забудовник має право пред'явити проти власника позов з вимогою дачі згоди.

Стаття 250. Порядкове місце права забудови

Право забудови може бути поставлено в кріпосній книзі тільки на перше порядкове місце, і це порядкове місце не може бути змінено пізніше.

Стаття 251. Термін дії права забудови

(1) Право забудови може бути встановлено лише на певний строк, але не менш ніж на 36 і не більше ніж на 99 років.

(2) Якщо встановлений термін менше 36 років, тривалістю терміну вважається 36 років. Якщо тривалість терміну не визначена або перевищує 99 років, термін вважається встановленим на 99 років.

(3) При настанні строку власник нерухомої речі і забудовник можуть домовитись про продовження терміну права забудови, але не більше ніж на 99 років. Продовження терміну дії права забудови повинно бути внесено в кріпосну книгу.

Стаття 252. Доля будови при настанні терміну дії права забудови

(1) Забудовник має право протягом одного року до настання терміну дії права забудови вивезти свою будову, якщо власник нерухомої речі не скористався зазначеним у частині 3 цієї статті правом. Якщо власник нерухомої речі не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення терміну пред'являє вимогу про вивезення, забудовник зобов'язаний виконати цю вимогу.

(2) Будова, не вивезена до закінчення терміну, стає суттєвою частиною нерухомої речі і надходить у власність власника нерухомої речі. У разі своєчасного пред'явлення власником нерухомої речі вимоги про вивіз він може вимагати від забудовника плати за вивезення будови, якщо власник нерухомої речі вивіз будову протягом одного року після закінчення терміну.

(3) Власник нерухомої речі не пізніше ніж за рік до настання строку має право вимагати, щоб будову було залишено йому за плату, що дорівнює збитку, який виникає у забудовника внаслідок втрати права на вивезення, зазначеного в частині 1 цієї статті.

(4) Положення частин 1-3 цієї статті діють, якщо записом в кріпосній книзі не встановлено інакше.

Стаття 253. Компенсація при настанні терміну дії права забудови

(1) При встановленні права забудови на випадок настання його строку може бути передбачена виплата власником нерухомої речі компенсації забудовнику за будову, яка залишається власнику нерухомої речі. Власник нерухомої речі звільняється від виплати компенсації у разі продовження ним терміну дії права забудови до закінчення передбачуваного терміну існування будови.

(2) Якщо забудовник не погоджується на продовження терміну, він втрачає право на компенсацію.

Стаття 254. Плата за право забудови

(1) Забудовник сплачує власнику нерухомої речі плату за право забудови, якщо не укладено іншого правочину.

(2) Плата за право забудови сплачується у відповідності з умовами правочину грошима або іншими замінними речами, причому при встановленні права забудови розмір плати або підстави її обчислення можуть бути заздалегідь визначені на весь період дії права забудови.

(3) При встановленні права забудови можна домовлятись про зміну плати за право забудови у відповідності з мінливими умовами, якщо зміна умов може бути визначена за часом і об'ємом.

(4) Обов'язок сплати за право забудови може бути внесений до кріпосної книги в якості реальної повинності.

(4-1) Для зміни розміру реальної повинності, встановленої з метою забезпечення плати за право забудови, у зв'язку зі зміною розміру плати за це право у відповідності з частиною 3 цієї статті - згода власників прав, що знаходяться в кріпосній книзі на наступних порядкових місцях, потрібна тільки в випадку, якщо збільшення розміру плати значно перевищує зміну умов.

(4-2) Щодо плати за право забудови можна домовлятися про те, що:

1) реальна повинність, яка забезпечує плату, зберігається на відміну від положення частини 1 статті 6420 Кодексу про виконавче провадження, якщо власник на підставі реальної повинності або власник будь-якого обмеженого речового права, що займає попереднє або те ж саме порядкове місце, звертає стягнення на право забудови;

2) кожен черговий забудовник має у відношенні кожного чергового власника реальної повинності право обтяжувати право забудови іпотекою встановленого розміру, що знаходиться на попередньому чи на одному з реальною повинністю порядковому місці.

(4-3) Якщо право забудови обтяжене обмеженим речовим правом, яке знаходяться на тому ж порядковому місці, що і реальна повинність, яка забезпечує плату за право забудови, то для внесення зазначеної в пункті 2 частини 4-2 цієї статті іпотеки в кріпосну книгу потрібна згода особи, на користь якої встановлено зазначене обмежене речове право.

(5) У разі несплати забудовником плати за право забудови протягом трьох років поспіль власник земельної ділянки має право вимагати продажу права забудови з примусових торгів. У торгах може брати участь також власник земельної ділянки.

(6) Власники права забудови несуть солідарну відповідальність за сплату за право забудови.

Стаття 255. Податки і повинності

Забудовник платить всі податки і несе всі публічно-правові реальні повинності, що лежать на обтяженій правом забудови земельній ділянці.

Стаття 255-1 Правочини

У зміст права забудови входять також правочини між власником і забудовником:

1) про зведення, утримання в порядку і використання будови;

2) про страхування і відновлення будови в разі її загибелі;

3) про обов'язок забудовника платити неустойку;

4) про обов'язок забудовника перевести право забудови на власника при виникненні відповідної передумови;

5) про компенсацію за будову, яка виплачується забудовнику при припиненні права забудови або в разі переходу права забудови на власника.


Частина 7. Право переважної купівлі

Глава 1. ПОНЯТТЯ, ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ

Стаття 256. Поняття права переважної купівлі

(1) Нерухома річ може бути обтяжена таким чином, що особа, на користь якої встановлено право переважної купівлі, при відчуженні нерухомої речі вправі заступити місце набувача.

(2) Право переважної купівлі може бути встановлене на користь певної особи чи кожного чергового власника іншої нерухомої речі.

(3) Идеальна частка нерухомої речі може бути обтяжена правом переважної купівлі тільки у випадку, якщо вона є часткою власника.

Стаття 257. Виникнення права переважної купівлі

(1) Право переважної купівлі виникає на підставі закону або правочину.

(2) На підставі правочину право переважної купівлі виникає з моменту внесення до кріпосної книги.

(3) У разі придбання права переважної купівлі на підставі правочину застосовуються положення, що стосуються нерухомої власності, якщо законом не встановлено інакше.

(4) Втратила силу.

(5) Законом або правочином про встановлення права переважної купівлі визначається, кому належить право переважної купівлі і в яких випадках вона може бути здійснена.

Стаття 258. Припинення права переважної купівлі

Право переважної купівлі припиняється з анулюванням запису в кріпосній книзі.

Стаття 259. Право зобов'язаною особи на припинення права переважної купівлі

Власник обтяженої нерухомої речі вправі вимагати анулювання запису про право переважної купівлі в кріпосній книзі, якщо особа, що володіє правом переважної купівлі, протягом двох місяців з моменту отримання договору купівлі-продажу не скористалася правом переважної купівлі.

Стаття 260. Обмеження при передачі права переважної купівлі

(1) Право переважної купівлі, встановлене на користь кожного чергового власника нерухомої речі, не може бути відокремлено від цієї нерухомої речі.

(2) Право переважної купівлі, встановлене на користь певної особи, не повинне зв'язуватись з будь-якою іншою нерухомою річчю.

(3) Право переважної купівлі, встановлене на користь певної особи, не може відчужуватись або передаватись в спадщину.


Глава 2. ЗМІСТ

Стаття 261. Здійснення права переважної купівлі

(1) Право переважної купівлі може здійснюватись з дня, коли власник нерухомої речі, обтяженої правом переважної купівлі, укладає з покупцем договір купівлі-продажу нерухомої речі.

(2) Право переважної купівлі не діє у випадку примусового відчуження.

(3) На примусових торгах право переважної купівлі діє тільки у випадку, якщо воно встановлено законом або внесено до кріпосної книги.

(4) Якщо між власником обтяженої нерухомої речі і особою, що здійснює право переважної купівлі, не укладено іншого правочину, то особа, яка здійснює право переважної купівлі, може купувати нерухому річ тільки цілком.

Стаття 262. Надання копії договору купівлі-продажу

(1) Продавець зобов'язаний негайно надати копію укладеного з покупцем договору купівлі-продажу особі, що володіє правом переважної купівлі.

(2) За шкоду, заподіяну особі, що володіє правом переважної купівлі, внаслідок ненадання копії, несе відповідальність продавець.

Стаття 263. Строк здійснення права переважної купівлі

(1) Особа, що володіє правом переважної купівлі, має право реалізувати його протягом терміну, що не перевищує двох місяців з дня одержання копії юридично дійсного договору купівлі - продажу.

(2) Якщо особі, що володіє правом переважної купівлі, не було надано копію договору купівлі-продажу, вона може здійснити право переважної купівлі протягом одного року з дня внесення до кріпосної книги запису про відчуження нерухомої власності.

(3) Для здійснення права переважної купівлі законом може бути передбачений інший, що відрізняється від встановлених частинами 1 і 2 цієї статті, термін.

Стаття 264. Заява про здійснення права переважної купівлі

(1) Для здійснення права переважної купівлі особа, що володіє цим правом, повинна сповістити продавця нотаріально засвідченою заявою про своє бажання здійснити право переважної купівлі.

(2) Якщо нерухома річ вже перейшла у власність покупця, нотаріально засвідчена заява може бути замість продавця пред'явлена новому власнику.

(3) З пред'явленням заяви особа, що володіє правом переважної купівлі, заступає місце покупця за укладеним договором купівлі - продажу і набуває право вимагати внесення запису до кріпосної книги, а в разі відмови покупця або продавця - пред'являти позов про внесення запису до кріпосної книги та визнання права власності на нерухому річ.

Стаття 265. Перехід прав і обов'язків

До особи, що здійснює право переважної купівлі, переходять усі права та обов'язки, які за договором купівлі-продажу належали покупцеві.

Стаття 266. Заборона на обмеження права переважної купівлі

(1) У відношенні особи, що володіє правом переважної купівлі, не діє угода між продавцем і покупцем, яким дія договору купівлі - продажу ставиться в залежність від здійснення права переважної купівлі, або за продавцем залишається право на відмову від договору купівлі-продажу при здійсненні права переважної купівлі.

(2) Право переважної купівлі діє також у випадку, коли продавець і покупець після отримання заяви про здійснення права переважної купівлі скасовують або змінюють договір купівлі-продажу. У такому випадку підставою для здійснення права переважної купівлі служить початковий договір купівлі - продажу.

Стаття 267. Продаж нерухомої речі разом з іншими речами

(1) Якщо нерухома річ, обтяжена правом переважної купівлі, продана разом з іншими речами без виділення ціни обтяженої нерухомої речі, особа, яка здійснює право переважної купівлі, повинна сплатити ціну, що відповідає вартості обтяженої нерухомої речі.

(2) Продавець може вимагати розповсюдження права переважної купівлі також на інші речі, якщо вони не можуть бути відокремлені від обтяженої правом переважної купівлі нерухомої речі без заподіяння їй істотної шкоди.

Стаття 268. Сплата покупної ціни пізніше

(1) Якщо договір купівлі - продажу не передбачає негайної сплати покупної ціни, то особа, яка здійснює право переважної купівлі, має право вимагати розповсюдження дії цієї умови також і на себе. У цьому випадку вона зобов'язана надати гарантію. Надання гарантії не потрібно:

1) якщо в забезпечення договору купівлі - продажу на продану нерухому річ було встановлено заставу. В цьому випадку застава дійсна також при здійсненні права переважної купівлі;

2) якщо при заліку покупної ціни переймається борг, гарантований встановленою на нерухому річ заставою.

Стаття 269. Виплата покупної ціни і витрат

(1) Особа, яка здійснює право переважної купівлі, зобов'язана відшкодувати покупцеві покупну ціну, сплачену ним продавцю за договором купівлі - продажу, а також необхідні витрати, що пов'язані з укладанням договору та здійсненням запису в кріпосній книзі.

(2) Якщо нерухома річ вже надійшла у власність або володіння покупця, то особа, яка здійснює право переважної купівлі, зобов'язана відшкодувати також зроблені покупцем необхідні та корисні витрати, а також сплачені податки.

Стаття 270. Відшкодування шкоди покупцеві

Покупець має право вимагати від продавця відшкодування шкоди, заподіяної йому в зв'язку зі здійсненням права переважної купівлі, якщо він домовився про це з продавцем.

Стаття 271. Відмова від сплати або прийняття покупної ціни

(1) Якщо особа, яка здійснила право переважної купівлі, не сплачує покупної ціни і не відшкодовує витрати, які вона зобов'язана відшкодувати, продавець або покупець може відмовитися від подання заяви про внесення особи, яка здійснила право переважної купівлі, в кріпосну книгу, як власника нерухомої речі, а також від передачі їй володіння.

(2) У разі відмови продавця або покупця прийняти зазначені у частині 1 цієї статті гроші, особа, яка здійснює право переважної купівлі, зобов'язана їх депонувати.

Стаття 272. Відповідальність покупця

(1) Особа, яка здійснює право переважної купівлі, має право вимагати від покупця, який приступив до володіння нерухомою річчю, відшкодування заподіяної нерухомій речі шкоди та отриманих плодів згідно з положеннями про захист власності. Отримання повідомлення про подання заяви про здійснення права переважної купівлі прирівнюється до отримання повідомлення про пред'явлення позову про захист власності.

(2) Речові права, встановлені покупцем на нерухому річ до отримання заяви про здійснення права переважної купівлі, обов'язкові для особи, що володіє правом переважної купівлі, у відношенні добросовісних третіх осіб. Покупець зобов'язаний виплатити за них особі, що володіє правом переважної купівлі, повне відшкодування.

Стаття 273. Здійснення загального права переважної купівлі

(1) Якщо право переважної купівлі належить кільком особам спільно, вони можуть здійснити це право тільки у відношенні всієї нерухомої речі.

(2) Якщо хто-небудь з осіб, які мають загальне право переважної купівлі, його не здійснює, або належине йому право переважної купівлі припиняється, то інші можуть здійснити право переважної купівлі без нього.

Стаття 274. Здійснення права переважної купівлі при наявності декількох правомочних осіб

(1) Якщо право переважної купівлі окремо належить кільком особам, жодній з яких підставою для встановлення права переважної купівлі не віддається переваги, і між ними не існує іншої домовленості, то особа, яка здійснює право переважної купівлі, визначається жеребкуванням.

(2) Праву переважної купівлі, набутому на підставі закону, надається перевага перед правом переважної купівлі, встановленим правочином.

Стаття 275. Здійснення права переважної купівлі в інших випадках відчуження

(1) Якщо право переважної купівлі встановлено на випадок відчуження власності шляхом обміну, дарування або іншим способом, а також на випадок спадкування, купівельна ціна визначається на підставі звичайної вартості, якщо законом або правочином про встановлення права переважної купівлі не встановлено інше.

(2) У зазначених у частині 1 цієї статті випадках застосовуються положення, які діють при здійсненні права переважної купівлі на підставі договору купівлі - продажу.

Частина 8. Заставне право

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 276. Поняття та види застави

(1) Річ може бути обтяжена заставою (заставним правом) таким чином, що особа, на користь якої встановлено заставу, має право на задоволення забезпеченої заставою вимоги у випадку її неналежного виконання за рахунок заставленого майна.

(2) Заставою може бути застава рухомого майна або застава нерухомості.

Стаття 277. Предмет застави

(1) Заставляти можна речі, цінні папери та майнові права, застава яких не заборонена законом (предмет застави).

(2) Заставляти можна майно, що знаходиться у власності заставодавця, якщо законом не встановлено інакше. Не можна заставляти майно, на яке не допускається звернення стягнення в силу закону.

(3) На один і той самий предмет застави можуть бути встановлені кілька застав на користь одного або кількох кредиторів, якщо законом або договором застави не встановлено інакше.

Стаття 278. Заставодавець

Заставодавцем може бути боржник або третя особа.

Стаття 279. Вимога, яка забезпечується заставою

(1) Заставою можуть забезпечуватись всі вимоги, які оцінюються у грошах.

(2) Заставою може забезпечуватись також умовна вимога.

(3) Заставою може забезпечуватись вимога, що може виникнути в майбутньому.

(4) Заставою забезпечуються також пов'язані з вимогою побічні вимоги, у тому числі відсотки та неустойка, якщо законом або договором не встановлено інакше.

(5) Заставою не забезпечуються вимоги, що виникли у зв'язку з діями боржника після встановлення застави, якщо договором не встановлено інакше.

(6) Заставою забезпечуються зроблені на річ витрати, судові витрати та витрати, пов'язані з продажем речі.

Стаття 280. Перевага вимоги, забезпеченої заставою

Вимозі, забезпеченій заставою, віддається перевага перед усіма іншими вимогами щодо заставленого майна, якщо законом не встановлено інакше.


Глава 2. ЗАСТАВА РУХОМОГО МАЙНА

Розділ 1. Ручна застава

Підрозділ 1. Поняття, виникнення, припинення

Стаття 281. Поняття ручної застави

Рухома річ може бути обтяжена заставою таким чином, що заставлена річ передається у володіння заставоутримувача (ручна застава).

Стаття 282. Виникнення ручної застави

(1) Ручна застава виникає з моменту передачі заставодавцем володіння річчю заставоутримувачу, якщо між ними досягнуто згоду про встановлення застави. Якщо річ знаходиться вже у володінні заставоутримувача, застава виникає з моменту укладення договору про заставу.

(2) Правочин про встановлення застави (договір ручної застави) має бути укладений в письмовій формі, якщо вартість заставленої речі перевищує п'ятсот крон.

(3). На одну і ту ж рухому річ не можна встановлювати кілька ручних застав.

Стаття 283. Ручна застава на декілька речей

(1) При встановленні ручної застави на декілька речей вимога в цілому забезпечується кожною з речей.

(2) Заставоутримувач може звернути стягнення на заставлену річ за своїм вибором, якщо договором про заставу не встановлено інакше.

Стаття 284. Припинення ручної застави у зв'язку з припиненням вимоги

Ручна застава припиняється з припиненням забезпеченої вимоги.

Стаття 285. Припинення ручної застави у зв'язку із загибеллю рухомої речі

(1) Ручна застава припиняється із загибеллю заставленої рухомої речі.

(2) Якщо заставлена річ була застрахована, заставоутримувач у випадку повної або часткової загибелі речі має право на отримання у своє володіння страхового відшкодування. На вимогу заставодавця страхове відшкодування депонується.

Стаття 286. Інші підстави припинення ручної застави

Ручна застава припиняється:

1) якщо заставоутримувачем і власником заставленої речі стає одна і та ж особа;

2) якщо заставлена річ вибула з володіння заставоутримувача, і він не може витребувати річ;

3) якщо заставоутримувач повертає заставодавцю заставлену річ або сповіщає його про відмову від застави.


Підрозділ 2. Зміст

Стаття 287. Обов'язки заставоутримувача при зберіганні заставленої речі

(1) Заставоутримувач зобов'язаний:

1) зберігати і утримувати в порядку заставлену річ;

2) негайно сповістити заставодавця про небезпеку загибелі речі;

3) відшкодувати заставодавцю шкоду, заподіяну заставленій речі з вини заставоутримувача.

(2) Витрати по збереженню та утриманню в порядку заставленої речі несе заставодавець, якщо договором про заставу не встановлено інакше.

(3) У випадку порушення заставоутримувачем обов'язків по зберіганню заставленої речі заставодавець вправі задовольнити вимогу і зажадати повернення заставленої речі.

Стаття 288. Право заставоутримувача користуватися заставленою річчю

(1) Заставоутримувач не має права користуватися заставленою річчю, якщо договором про заставу не передбачено інакше.

(2) Заставоутримувач, що користується заставленою річчю, зобов'язаний звітувати в цьому перед заставодавцем у встановленому договором про заставу порядку.

(3) Отриманий від користування заставленою річчю дохід зараховується в рахунок погашення витрат, відсотків і боргу, якщо договором не встановлено інакше.

Стаття 289. Перехід ручної застави разом з вимогою

(1) При переході вимоги до нового кредитора до нього переходить також ручна застава, і він має право вимагати заставлену річ від заставоутримувача.

(2) З отриманням володіння заставленою річчю до нового заставоутримувача переходять права і обов'язки колишнього заставоутримувача.

(3) Ручна застава припиняється, якщо при переході вимоги досягнуто угоду про те, що він не передається.

(4) Перехід ручної застави без вимоги неможливий.

(5) Відчуження заставодавцем заставленої речі можливе тільки разом з переведенням боргу.

Стаття 290. Повернення заставленої речі

При припиненні ручної застави заставоутримувач зобов'язаний повернути заставлену річ заставодавцю.

Стаття 291. Перехід вимоги до заставодавця

У випадку виплати боргу заставодавцем, який не є боржником, до нього переходить вимога у задоволеному об'мі. У цьому випадку застосовуються положення, що стосуються поруки.

Стаття 292. Виникнення у заставоутримувача права продажу

(1) Задоволення вимоги заставоутримувача здійснюється шляхом продажу заставленої речі.

(2) Право продажу заставленої речі виникає у заставоутримувача у випадку неналежного виконання забезпеченої заставою вимоги.

(3) Правочин, згідно з яким заставоутримувач набуває заставлену річ для задоволення забезпеченої заставою вимоги, є недійсним.

Стаття 293. Повідомлення про продаж

Заставоутримувач зобов'язаний повідомити заставодавця про продаж заставленої речі за один місяць. Повідомлення можливе після виникнення права продажу.

Стаття 294. Продаж заставленої речі

(1) Заставлена річ продається з публічних торгів.

(2) Заставодавець і третя особа, яка має права на заставлену річ, повинні бути повідомлені про час і місце проведення публічних торгів.

(3) У публічних торгах можуть брати участь також заставоутримувач і заставодавець. У разі продажу речі заставоутримувачу проводиться взаємний залік грошової вартості його вимоги і продажної ціни.

(4) Заставодавець і заставоутримувач можуть домовитись про спосіб продажу заставленої речі, що відрізняється від зазначеного в частині 1 цієї статті. При наявності у третьої особи права на заставлену річ, яке припиняється у разі продажу речі, для зміни способу продажу потрібна її згода.

(5) Заставоутримувач, який порушив угоду про спосіб продажу заставленої речі, несе відповідальність за шкоду, що виникає внаслідок цього.

Стаття 295. Гроші, виручені від продажу заставленої речі

(1) Обов'язок заставодавця вважається виконаним в розмірі грошової суми, вирученої від продажу заставленої речі, з якої віднімаються необхідні для продажу витрати.

(2) Гроші, що залишилися після виплати витрат з продажу та задоволення вимоги заставоутримувача, повертаються заставодавцю.

Стаття 296. Заклад речі у ломбарді

Заклад рухомих речей у ломбарді здійснюється згідно з положенням про ручну заставу, якщо законом не встановлено інакше.


Розділ 2. Регістрова застава

Підрозділ 1. Загальні положення

Стаття 297. Поняття регістрової застави

Рухома річ може бути обтяжена заставою таким чином, що заставлена річ залишається у володінні заставодавця, а застава реєструється у встановленому законом порядку (регістрова застава).

Стаття 298. Застосування положень про ручну заставу

(1) До регістрової застави застосовуються положення про ручну заставу, якщо законом не встановлено інакше.

(2) До регістрової застави не застосовуються положення частини 3 статті 282.

Стаття 299. Реєстрація

(1) Регістрова застава виникає на підставі договору про заставу при реєстрації застави в передбаченому законом регістрі.

(2) При реєстрації в регістр вноситься суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і термін виконання, а також найменування заставленої речі, якщо вона раніше не вносилася в регістр.

(3) Після укладання договору про заставу заставоутримувач має право вимагати, щоби заставодавець подав держателю регістру заяву про реєстрацію застави.

Стаття 300. Порядковий місце регістрової застави

(1) Регістрові застави, встановлені на одну й ту ж річ, мають порядкові місця, що визначаються днем подання заяви про реєстрацію.

(2) Якщо заяви про реєстрацію застав, встановлених на одну й ту саму річ, подані в один день, застава, підставою якого служить договір про заставу, укладений раніше, отримує порядкове місце, що випереджає порядкове місце іншої застави.

(3) Якщо в один і той самий день подаються заяви про реєстрацію застав, встановлених на одну й ту саму річ, що випливають з договорів про заставу, укладених в один день, вони вносяться на одне і те ж порядкове місце.

(4) При припиненні застави, яка займає попереднє порядкове місце, вперед переміщується застава, яка займає наступне порядкове місце.

(5) Для зміни запису в регістрі, куди внесено регістрову заставу, потрібна наявність нотаріально засвідченої згоди тих заставоутримувачів, чиє внесене в регістр право обмежується такою зміною запису.

Стаття 301. Уступка порядкового місця регістрової застави

(1) Заставоутримувач може за плату або безоплатно поступитись порядковим місцем в об'ємі забезпеченої вимоги іншому заставоутримувачу, посівши при цьому порядкове місце іншого заставоутримувача в об'ємі вимог, які задовольняються.

(2) Заставоутримувач, поступившись порядковим місцем, зобов'язаний в триденний термін сповістити про поступку порядковим місцем заставодавця, а також боржника, якщо заставодавцем є третя особа.

(3) Уступка порядкового місця застави можлива в межах одного й того ж регістра і по відношенню до однієї і тієї ж речі.

(4) Уступка порядкового місця можлива, якщо цим не порушуються права інших заставоутримувачів, на користь яких встановлено заставу на ту ж річ.

(5) Уступка порядкового місця реєструється на підставі заяви заставоутримувача в тому ж порядку, що і при встановленні застави.

Стаття 302. Черговість задоволення вимог заставоутримувачів

(1) Вимоги задовольняються у відповідності з порядковим місцями застав, якщо з закону не витікає інше.

(2) Вимоги, забезпечені заставами, що знаходяться на одному і тому ж порядковому місці, задовольняються пропорційно розмірами вимог.

Стаття 303. Гласність регістрової застави

Кожен має право ознайомитись з внесеними в регістр даними про регістрову заставу.

Стаття 304. Обов'язки заставодавця при зберіганні заставленої речі

(1) Заставодавець зобов'язаний:

1) зберігати і утримувати в порядку заставлену річ і на вимогу заставоутримувача звітувати про стан речі;

2) негайно сповіщати заставоутримувача про небезпеку зменшення цінності речі або її загибелі.

(2) Якщо заставодавець не виконує свої обов'язки зі зберігання речі, заставоутримувач має право вимагати дострокового задоволення забезпеченої заставою вимоги.

Стаття 305. Заборона на відчуження закладеної речі

Заставодавець не може відчужувати річ, на яку встановлено регістрову заставу, якщо законом не встановлено інакше.

Стаття 306. Витребування закладеної речі для її продажу

При виникненні права продажу кредитор має право вимагати закладену річ із володіння заставодавця для її продажу.


Підрозділ 2. Заклад транспортних засобів

Стаття 307. Встановлення застави на транспортний засіб

(1) Регістрову заставу може бути встановлено на внесений в автомобільний регістр автотранспортний засіб або на внесене в авіаційний регістр повітряне судно.

(2) Застава зазначених у частині 1 цієї статті транспортних засобів реєструється власником відповідного регістра.

Стаття 308. Розмір застави, встановленої на транспортний засіб

Регістрова застава поширюється на транспортний засіб та приладдя до нього, страхове відшкодування, провізну плату, а також на відшкодування, що виплачується в разі аварії, якщо договором про заставу не встановлено інакше.


Підрозділ 3. Комерційна застава

Стаття 309. Комерційна застава

Комерційна застава регулюється окремим законом.

Статті 310-312 втратили чинність.

Підрозділ 4. Застава інтелектуальної власності

Стаття 313. Встановлення застави на інтелектуальну власність

(1) Регістрова застава може бути встановлена на зареєстровані патент, торговий знак, промисловий зразок, корисну модель та інші зареєстровані форми інтелектуальної власності.

(2) Застава патента і товарного знака реєструється власником відповідного регістру.


Розділ 3. Застава цінних паперів

Стаття 314. Поняття застави цінних паперів

Цінні папери можна заставляти таким чином, що особа, на користь якої встановлено заставу, має право на задоволення вимоги за рахунок заставлених цінних паперів.

Стаття 315. Застосування положень про ручну заставу

До застави цінних паперів застосовуються положення про ручну заставу, якщо законом не встановлено інакше.

Стаття 316. Встановлення застави на цінні папери

(1) Застава цінних паперів на пред'явника виникає при передачі цінного паперу заставоутримувачу.

(2) Застава інших цінних паперів виникає при передачі цінного папера на підставі письмового договору про заставу або заставного напису.

Стаття 317. Застава цінних паперів на товар

(1) Застава цінних паперів, що надають права на певний товар (цінні папери на товар), означає також заставу даного товару.

(2) Якщо на додаток до цінного паперу на товар є спеціальний заставний лист (варрант), і якщо на цінному папері на товар є відмітка про заставу із зазначенням розміру боргу та терміну виконання вимоги, для встановлення застави на товар достатньо застави варранта.

Стаття 318. Представлення заставлених акцій

Заставлені акції не дають заставоутримувачу права брати участь в якості акціонера у загальних зборах. Це право залишається за акціонером.

Стаття 319. Виконання вимоги при заставі переказових цінних паперів і цінних паперів на пред'явника

Якщо заставлений цінний папір - на пред'явника, а також вексель або інший цінний папір, який може бути переданий написом, заставоутримувач має право пред'явити вимогу, яка випливає з названих цінних паперів, незалежно від терміну виконання вимоги. Боржник зобов'язаний виконати зобов'язання перед заставоутримувачем, яке випливає з цінного паперу.


Розділ 4. Право утримання

Стаття 320. Поняття права утримання

(1) При недостатній забезпеченості вимоги речовим правом та настанням терміну його виконання кредитор має право утримати до задоволення вимоги рухомі речі та цінні папери боржника, які опинилися в його володінні законним шляхом, у випадку, якщо вимога є такою, що підлягає стягненню, і пов'язана з утримуваним предметом.

(2) Кредитор може утримати предмет у тому випадку, якщо сумлінно прийнятий кредитором у своє володіння утримуваний предмет не належить боржникові, і третя особа не має на нього права, що випливає з факту володіння ним раніше.

Стаття 321. Зв'язок вимоги з утримуваним предметом

Вимога пов'язана з утримуваним предметом:

1) якщо вимога власника підлягає задоволенню за рахунок утримуваного предмета, або

2) якщо боржник повинен відшкодувати витрати, понесені власником на предмет, чи

3) якщо вимога власника виникла з того ж правочину, на підставі якого боржник вимагає видачі предмета, або

4) якщо власник предмета повинен відшкодувати власнику шкоду, обумовлену утримуваним предметом, або

5) якщо володіння предметом і вимога випливають з правовідносин між власником і боржником.

Стаття 322. Неприпустимість утримання

Утримання не допускається:

1) якщо предмети не можуть бути оцінені в грошах, або

2) якщо цим порушується громадський порядок, або

3) якщо це не відповідає обов'язкам, прийнятих на себе кредитором, або

4) якщо до передачі предмета кредитору укладено інший правочин.

Стаття 323. Зберігання утриманого предмета та задоволення вимоги

(1) Особа, що утримує предмет, зобов'язана зберігати його так само, як заставоутримувач зберігає ручну заставу.

(2) У разі визнання судом вимоги особи, що утримує предмет, остання має право на задоволення вимоги за рахунок доходу, отриманого від продажу утримуваного предмета, згідно положень про ручну заставу або заставу цінних паперів.

Стаття 324. Утримання домашньої тварини

(1) Власник нерухомої речі може утримувати чужу домашню тварину, спійману при заподіянні шкоди на нерухомій речі. Про утримання він повинен негайно повідомити власника тварини чи поліцію.

(2) Особа, що утримує тварину, зобов'язана віддати її, якщо їй відшкодовано заподіяну твариною шкоду.

(3) Не можна утримувати тварину, яка покинула нерухому річ.


Глава 3. ЗАСТАВА НЕРУХОМОСТІ

Розділ 1. Іпотека

Підрозділ 1. Поняття, виникнення та припинення

Стаття 325. Поняття іпотеки

(1) Нерухома річ може бути обтяжена іпотекою таким чином, що особа, на користь якої встановлена іпотека (держатель іпотеки), має право на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок заставленої нерухомої речі.

(2) Идеальна частка нерухомої речі може бути обтяжена іпотекою тільки у випадку, якщо вона є часткою співвласника.

(3) Іпотека не може бути встановлена лише на реальну частку нерухомої речі і частку в ідеальній частці співвласника.

(4) Іпотека не припускає існування вимоги, яка забезпечується.

Стаття 326. Виникнення іпотеки

(1) Іпотека виникає з моменту внесення запису до кріпосної книги, якщо законом не встановлено інакше.

(2) До встановлення іпотеки застосовуються положення про придбання нерухомої речі, якщо законом не встановлено інакше.

Стаття 327. Іпотечний запис

В записі в кріпосній книзі про встановлення іпотеки повинен вказуватисть держатель іпотеки, розмір іпотеки в грошовому виразі (сума іпотеки), розмір відсотків і інших непрямих вимог у грошовому виразі в разі їх наявності. Про непрямі вимоги посилання може бути зроблене на документ, що є підставою для запису.

Стаття 328. Первісна іпотека власника

(1) Власник нерухомої речі може встановити іпотеку на свою користь.

(2) Іпотека власника встановлюється на підставі нотаріально посвідченої заяви власника шляхом внесення запису до кріпосної книги.

Стаття 329. Відмова власника іпотеки від іпотеки

(1) У разі відмови держателя іпотеки від іпотеки вона набувається власником обтяженої нерухомої речі. Для відмови на підставі нотаріально посвідченої заяви держателя іпотеки має бути внесений запис у кріпосну книгу.

(2) При частковій відмові власника іпотеки від забезпеченої іпотекою вимоги застосовуються положення частини 2 статті 349.

Стаття 330. Припинення іпотеки

Іпотека припиняється анулюванням запису в кріпосній книзі.

Стаття 331. Припинення іпотеки на вимогу власника

(1) Якщо місцезнаходження держателя іпотеки невідомо, то власник обтяженої нерухомої речі може вимагати анулювання іпотеки в судовому порядку, якщо він має право на задоволення вимоги і депонує всю суму іпотеки.

(2) Відсотки слід депонувати, якщо розмір відсотків внесений до кріпосної книги, але не в більшому обсязі, ніж за три роки з дня, коли власник нерухомої речі подав до суду заяву про анулювання іпотеки.

(3) З моменту набуття чинності рішенням суду про анулювання іпотеки вимоги власника іпотеки в розмірі суми іпотеки вважаються задоволеними.

(4) Держатель іпотеки має право на отримання депонованих грошей протягом 30 років з дня оголошення іпотеки анульованою. Якщо власник іпотеки протягом цього терміну не звернеться за грошима, власник нерухомої речі має право отримати їх назад.

Стаття 332. Анулювання іпотеки власника на вимогу держателя іпотеки

(1) Якщо держателем іпотеки та власником обтяженої нерухомої речі стає одна і та ж особа, держатель іпотеки, що має те саме або більш віддалене порядкове місце, має право вимагати анулювання такої іпотеки.

(2) Положення частини 1 цієї статті не поширюються на іпотеку, що виникла на підставі статті 328.

(3) Вимога, встановлена частиною 1 цієї статті, не поширюється на іпотеку, з запису про яку виявляється її недійсність у відношенні даної іпотеки.


Підрозділ 2. Зміст

Субпідрозділ 1. Загальні положення

Стаття 333. Права власника обтяженої нерухомої речі

Власник обтяженої іпотекою нерухомої речі має право володіти, користуватись і розпоряджатись обтяженою нерухомою річчю, якщо він не зменшує цим цінність обтяженої нерухомої речі і не завдає шкоди правам держателя іпотеки іншим чином, за винятком випадку, коли це відбувається в результаті належного ведення господарства.

Стаття 334. Права власника іпотеки щодо запобігання зменшення цінності нерухомої речі

(1) Якщо в результаті дій власника зменшується цінність обтяженої нерухомої речі, власник іпотеки має право вимагати, щоби власник нерухомої речі в подальшому припинив шкідливі дії.

(2) З метою запобігання зменшенню цінності обтяженої нерухомої речі утримувач іпотеки може на підставі рішення суду здійснювати необхідні для цього дії. Такі дії можуть бути здійснені власником іпотеки і без рішення суду, якщо зволікання призвело б до істотного зменшення цінності обтяженої нерухомої речі.

(3) Держатель іпотеки має право на відшкодування витрат, пов'язаних із зазначеними в частині 2 цієї статті діями. Для забезпечення відшкодування витрат, пов'язаних з названими діями, йому належить не внесена в кріпосну книгу іпотека, яка перебуває на тому ж порядковому місці, що і його іпотека.

Стаття 335. Права власника іпотеки при зменшенні цінності нерухомої речі

(1) Якщо зменшення цінності обтяженої нерухомої речі передбачається, або вже сталося, держатель іпотеки може вимагати від власника нерухомої речі відновлення попереднього стану або додаткової гарантії.

(2) У разі невідновлення власником нерухомої речі колишнього стану і ненадання додаткової гарантії на вимогу власника іпотеки, останній вправі вимагати задоволення вимоги, забезпеченої іпотекою, в об'ємі зменшення цінності обтяженої нерухомої речі. Про пред'явлення вимоги про задоволення слід сповістити за місяць.

(3) Якщо цінність обтяженої нерухомої речі зменшилась без вини власника, держатель іпотеки може вимагати додаткової гарантії або часткової сплати боргу в об'ємі, в якому зменшення цінності було відшкодовано власнику нерухомої речі.

Стаття 336. Зменшення цінності приналежностей

Зменшення цінності приналежностей обтяженої нерухомої речі або їх відокремлення від нерухомої речі, яке суперечить вимогам належного ведення господарства, надає держателю іпотеки ті ж права, що й при зменшенні цінності нерухомої речі.

Стаття 337. Розпорядження обтяженою нерухомою річчю

(1) Відмова власника від права на відчуження або додаткове обтяження обтяженої іпотекою нерухомої речі є недійсним.

(2) Якщо після встановлення іпотеки на цю ж нерухому річ без згоди правомочної особи встановлений сервітут або реальна повинність, ипотеці віддається перевага перед встановленим пізніше сервітутом або реальною повинністю. Названий сервітут або реальна повинність анулюються в об'ємі, в якому вони завдають шкоди здійсненню іпотеки.

Стаття 338. Розпорядження іпотекою

(1) Іпотекою може розпоряджатись, в тому числі закладати або відчужувати її, тільки внесений до кріпосної книги держатель іпотеки, для якого вона встановлена.

(2) Для переведення іпотеки потрібна угода між держателем і набувачем іпотеки, підписи під якою нотаріально завірені, та внесення запису до кріпосної книги.

(3) Застава іпотеки здійснюється в повному її обсязі. Про заставу в кріпосну книгу вноситься відповідна відмітка про заставоутримувача.

Стаття 339. Права, що випливають з іпотечного запису

Іпотека, внесена в кріпосну книгу, дає сумлінному її держателю всі права, що випливають з тексту запису.


Субпідрозділ 2. Порядкове місце

Стаття 340. Визначення порядкового місця

(1) Іпотека отримує порядкове місце при внесенні в кріпосну книгу.

(2) При обтяженні нерухомої речі іпотекою власник нерухомої речі може залишити за собою одне або декілька порядкових місць для внесення певного обсягу іпотеки попереду іпотеки, яка вноситься до кріпосної книги.

(3) Угода про зміну порядкових місць іпотек дійсна тільки у випадку, якщо вона внесена в кріпосну книгу.

Стаття 341. Придбання та поступка іпотеки власника

(1) Якщо іпотека набувається власником і немає підстав для застосування положень частини 1 статті 332, інші іпотеки на своїх порядкових місцях вперед не переміщуються.

(2) Іпотекою власника власник нерухомої речі може поступитись держателю іпотеки.


Субпідрозділ 3. Об'єм іпотеки

Стаття 342. Продовження іпотеки

При переході права власності на нерухому обтяжену річ іпотека зберігається, якщо законом не встановлено інакше.

Стаття 343. Поширення іпотеки на нерухому річ

(1) Іпотека поширюється на істотні частини, приналежності та плоди нерухомої речі.

(2) Іпотека не поширюється на приналежності, істотні частини та природні плоди, відчужені у відповідності з належним господарюванням або навічно відділені від нерухомої речі до накладення арешту на нерухому річ.

Стаття 344. Поширення іпотеки на вимоги по оренді та найму

Якщо обтяжена іпотекою нерухома річ здана в оренду або в найм, іпотека поширюється також на вимогу щодо оренди або найму, яка виникає в період часу з накладення арешту на нерухому річ або визнання боржника неплатоспроможним і до продажу нерухомої речі, або виникла протягом року до накладення арешту на нерухому річ або визнання боржника неплатоспроможним і не була звернута до стягнення.

Стаття 345. Поширення іпотеки на страхове відшкодування

(1) Якщо обтяжена іпотекою нерухома річ застрахована, іпотека поширюється також на вимогу про страхове відшкодування.

(2) Іпотека на вимогу стосовно страхового відшкодування припиняється у разі відновлення речі або заміни її рівноцінною річчю.

(3) Страхове відшкодування, що підлягає виплаті, може бути виплачено власнику повністю або частково з письмової згоди всіх держателів іпотеки, вимоги яких забезпечуються іпотекою.

(4) Страхове відшкодування, призначене для відновлення загиблої речі або заміни її рівноцінною річчю, має бути виплачено власнику нерухомої речі незалежно від згоди держателів іпотеки у випадку, якщо він надає додаткову гарантію в об'ємі страхового відшкодування.


Субпідрозділ 4. Задоволення вимог

Стаття 346. Об'єм вимог

Іпотекою забезпечується вимога, відсотки, не виплачені за цією вимогою протягом трьох років до продажу нерухомої речі з примусових торгів або оголошення банкрутства, а також неустойка і витрати на стягнення боргу, сплачені держателем іпотеки за власника нерухомої речі, страхові внески та інші побічні вимоги.

Стаття 347. Задоволення вимоги, забезпеченої іпотекою

(1) Держатель іпотеки може вимагати задоволення забезпеченої іпотекою вимоги, і власник обтяженої нерухомої речі може сплатити борг після настання терміну виконання вимоги.

(2) Держатель іпотеки може вимагати задоволення забезпеченої іпотекою безстрокової вимоги, і власник нерухомої речі може сплатити борг після закінчення встановленого законом строку повідомлення власника нерухомої речі або власника іпотеки. Повідомлення може бути зроблено як власником, так і держателем іпотеки. У відношенні зазначеного строку між ними може бути досягнуто іншої домовленості. Домовленість повинна бути внесена в кріпосну книгу.

(3) Вимога, зазначена у частинах 1 і 2 цієї статті, може бути задоволена шляхом депонування грошей або заліку.


Стаття 348. Місце сплати

Якщо із запису в кріпосний книзі не випливає інакше, то борг, відсотки та інші побічні вимоги повинні виконуватись за місцезнаходженням департаменту закріплення нерухомості, в якому закріплена обтяжена нерухома річ.

Стаття 349. Перехід іпотеки до власника

(1) Якщо забезпечена іпотекою вимога задовольняється або вимога не виникала, кожен черговий власник обтяженої нерухомої речі може вимагати внесення іпотеки на своє ім'я або її анулювання.

(2) Якщо забезпечена іпотекою вимога задовольняється частково, кожен черговий власник обтяженої нерухомої речі може вимагати внесення в об'ємі задоволення вимоги частини іпотеки в кріпосну книгу на свою користь або анулювання іпотеки.

(3) Якщо борг сплачено власником обтяженої іпотекою нерухомої речі, який не є боржником, вимога у задоволеному об'ємі переходить до нього. У цьому випадку застосовуються положення, що стосуються поруки.

Стаття 350. Право інших осіб на задоволення вимоги власника іпотеки

(1) Якщо власник іпотеки на підставі іпотеки вимагає виставлення нерухомої речі на примусові торги, вимогу держателя іпотеки може бути задоволено будь-якою особою, яка у випадку примусових торгів втратила б речові права на нерухому річ.

(2) У відношенні особи, яка задовольнила вимогу держателя іпотеки, застосовуються положення статті 349.

Стаття 351. Заперечення власника нерухомої речі

(1) Власник нерухомої речі може висувати проти держателя іпотеки тільки такі заперечення, які грунтуються на записах в кріпосній книзі, або які він має стосовно кредитора, який пред'явив вимогу про стягнення на зобов'язально-правових підставах.

(2) Заперечення, зазначені в частині 1 цієї статті, можуть бути висунуті власником нерухомої речі також проти правонаступника кредитора або особи, якій держатель іпотеки передав іпотеку (стаття 338).

(3) Власник обтяженої іпотекою нерухомої речі, який не є боржником, може висувати проти забезпеченої іпотекою вимоги ті ж самі заперечення, що й боржник або поручитель. Заперечення можуть бути висунуті їм у разі, якщо боржник проти вимоги не заперечує.

Стаття 352. Примусове виконання

(1) У разі невиконання забезпеченої іпотекою вимоги держатель іпотеки має право вимагати примусового виконання або шляхом проведення примусових торгів, або введення примусового управління.

(2) Домовленість, згідно з якою держатель іпотеки набуває обтяжену іпотекою нерухому річ для задоволення забезпеченої іпотекою вимоги, є недійсною.

(3) Обтяжена іпотекою нерухома річ продається за рішенням суду з публічних торгів.

(4) Порядок примусових торгів і примусового управління встановлюється законом.

Стаття 353. Черговість задоволення вимог держателів іпотеки

(1) З грошей, виручених від примусового виконання, задовольняються забезпечені іпотекою вимоги держателів іпотеки, для задоволення яких примусове виконання було здійснено, у відповідності з порядковими місцями іпотек.

(2) Вимога, забезпечена іпотекою, що знаходиться на подальшому порядковому місці, задовольняється після задоволення вимоги, забезпеченої іпотекою, що знаходиться на попередньому порядковому місці.

(3) Вимоги, забезпечені іпотекою, які перебувають на одному і тому ж порядковому місці, задовольняються одночасно і пропорційно розмірами вимог.

Стаття 354. Особливості іпотеки власника при примусовому виконанні

(1) При іпотеці власника власник обтяженої нерухомої речі не може вимагати примусового виконання для задоволення своєї вимоги.

(2) Власник має право на отримання відсотків з забезпеченої іпотекою вимоги тільки у випадку, якщо нерухома річ передана в примусове управління, і тільки за час примусового управління.


Субпідрозділ 5. Розділ і з'єднання іпотек

Стаття 355. Іпотека по частинах

(1) Іпотека може бути розділена на частини.

(2) Для розподілу іпотеки на частини, а також для зміни порядкового місця між зазначеними іпотеками не потрібна згода власника.

(3) Іпотеки по частинах займають порядкові місця цілої іпотеки.

Стаття 356. Розподіл обтяженої іпотекою нерухомої речі

(1) При розподілі обтяженої іпотекою нерухомої речі і відсутності між власником нерухомої речі і держателем іпотеки іншої домовленості, кожна частина нерухомої речі обтяжується частиною іпотеки у відповідності з її цінністю.

(2) Якщо в результаті розподілу, зазначеного в частині 1 цієї статті, цінність частин вважається межею, що забезпечує задоволення забезпеченої іпотекою вимоги, власник іпотеки може заборонити розподіл.

Стаття 357. Поширення іпотеки на приєднану нерухому річ

(1) У випадку приєднання до нерухомої речі іншої нерухомої речі, іпотека поширюється також на приєднану нерухому річ.

(2) Якщо обидві нерухомі речі обтяжені обмеженими речовими правами, застосовуються положення частини 3 статті 54 цього Закону.

Стаття 358. Перенесення іпотеки

(1) При землеустрої та переплануванні, які здійснюються державою або органами місцевого самоврядування, іпотеки, які обтяжували вилучені в зв'язку з цим нерухомі речі, переносяться зі збереженням їхніх існуючих порядкових місць на надані взамін нерухомі речі.

(2) Якщо при примусовому відчуженні (стаття 171) нерухомої речі, обтяженої іпотекою, одна нерухома річ замінюється іншою, іпотеки, які обтяжували відчужену нерухому річ, встановлюються на нерухому річ, яка надається взамін, у відповідності з існуючими порядковим місцями.

(3) Якщо декілька нерухомих речей, які обтяжені декількома іпотеками або ж деякі з яких не обтяжені іпотеками, з'єднуються в одну нерухому річ, іпотеки переносяться на об'єднану нерухому річ з максимально можливим збереженням тих порядкових місць, які вони займають.


Субпідрозділ 6. Загальна іпотека

Стаття 359. Поняття загальної іпотеки

(1) Одною іпотекою можна обтяжувати декілька нерухомих речей. У цьому випадку власник кожної нерухомої речі несе відповідальність за всю забезпечену іпотекою вимогу.

(1-1) По відношенню до загальної іпотеки нерухомою річчю вважається також ідеальна частка нерухомої речі, яка належить учаснику спільної власності.

(2) При встановленні загальної іпотеки в кріпосній книзі по кожній обтяженій нерухомій речі повинні бути вказані інші обтяжені загальної іпотекою нерухомі речі.

Стаття 360. Задоволення вимоги, забезпеченої загальною іпотекою

(1) Держатель іпотеки має право на повне або часткове задоволення вимоги за рахунок кожної обтяженої загальною іпотекою нерухомої речі.

(2) Держатель іпотеки може розділити суму іпотеки між обтяженими нерухомими речами з визначенням об'єму, в якому кожна нерухома річ несе відповідальність за іпотеку. У цьому випадку застосовуються положення, що відносяться до розподілу обтяженої іпотекою нерухомої речі (стаття 356).

Стаття 361. Задоволення вимоги власником однієї з нерухомих речей

(1) Якщо власник обтяженої загальною іпотекою нерухомої речі задовольняє вимогу держателя іпотеки, він може вимагати внесення на своє ім'я загальної іпотеки, яка обтяжує його нерухому річ. Загальні іпотеки на інші нерухомі речі підлягають анулюванню.

(2) Якщо власник нерухомої речі, який задовольнив вимогу держателя іпотеки, може вимагати від власників інших нерухомих речей, обтяжених загальною іпотекою, відшкодування, він також може вимагати внесення на своє ім'я загальних іпотек, які обтяжують інші нерухомі речі, в об'ємі, що дорівнює відшкодуванню.

Стаття 362. Загальна іпотека власника

(1) Якщо вимога, для забезпечення якої встановлена загальна іпотека, не виникає або припиняється, або якщо держатель іпотеки відмовляється від загальної іпотеки, власники нерухомих речей, обтяжених загальною іпотекою, можуть спільно вимагати внесення до кріпосної книги загальної іпотеки на свої імена разом.

(2) У зазначеному в частині 1 цієї статті випадку кожен власник обтяженої загальною іпотекою нерухомої речі може вимагати, щоби його нерухома річ обтяжувалась іпотекою власника пропорційно вартості його нерухомої речі, якщо немає іншої домовленості (стаття 356).


Розділ 2. Судова іпотека

Стаття 363. Поняття судової іпотеки

(1) Для забезпечення позову суд може в об'ємі позовної вимоги встановити іпотеку, яка повинна бути внесена до кріпосної книги як судова іпотека.

(2) Судовою іпотекою забезпечується вимога, задоволена за рішенням суду.

Стаття 363-1. Судова іпотека на декілька нерухомих речей

Якщо судова іпотека встановлюється на кілька нерухомих речей власника, то забезпечувана нею вимога розподіляється по нерухомим речам в частках, визначених кредитором.

Стаття 364. Застосування положень про іпотеку

В іншому до судової іпотеки застосовуються положення, що стосуються іпотеки.


Частина 9. Введення закону в дію

Стаття 365. Набуття Законом чинності

Цей Закон набирає чинності в порядку і на умовах, передбачених Законом про введення в дію та застосування положень Закону про речові права.

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти