Уряд за контрактом

Матеріал з Рабкрін
Перейти до: навігація, пошук

Контрактаріанізм — будь-яка з різних теорій, які обґрунтовують моральні принципи або політичні домовленості, посилаючися на суспільний договір, який добровільно укладається в ідеальних для таких зобов'язань умовах. Також має назву контрактуалізм.


Уряд за контрактом

Дональд Дж. Будро і Рендалл Дж. Холкомб


Багато організацій мають риси, які зазвичай притаманні урядам, але створюються шляхом укладення приватного контракту. Прикладами є сусідські об'єднання та асоціації кондомініумів. Ці організації часто забезпечують суспільні блага, мають повноваження оподатковувати своїх членів та керовані демократично.

Як правило, вони створюються підприємцем, який формує уряд за контрактом і потім продає акції в уряді разом із правами власності, сподіваючися, що уряд за контрактом збільшить цінність пов’язаної з ним власності. Цінність власності збільшується, тому що підприємець створює установчі правила, що дозволяє наступним покупцям уникати витрат, повязаних із прийняттям рішень, які є невідворотними при досягненні згоди на установчому рівні. .


УРЯД ЗА КОНТРАКТОМ

Дональд Дж. Будро

Університет Джорджа Мейсона

Рендалл Дж. Холкомб

Університет штату Флорида


Примітка авторів: Автори із вдячністю віддають належне Тому ДіЛоренцо, Дену Кляйну, Кевіну Лакобі, Джеймсу Маршану, Біллу Шугхарту, Бобу Толлісону та двом рецензентам за сповнені передбачення коментарі до чорнетки статті.


Різниця між установчим та післяустановчим прийняттям рішень, визначена Б'юкененом і Таллоком (1962), пояснює, як оптимальні установчі норми можуть привести до прийняття ефективних післяустановчих рішень. Їхня модель, однак, не пояснює процес, в ході якого можуть бути створені ефективні установчі правила. Вони вважають, що установчі правила мають бути прийняті одноголосно, але згода щодо установчих правил, крім правил для дуже невеликих груп, вимагатиме таких непомірних витрат на прийняття рішень, що розробка ефективного установчого акту може виявитися непід’ємно дорогою (1). Ця стаття пояснює, як можна зменшити вартість розробки оптимальних установчих правил. Зокрема, вона пояснює, як підприємці можуть розробити установчі правила, що стосуються певного майна, а потім продати акції в установчому акті разом із власністю, щоб впровадити уряд за контрактом (2). Далі ми покажемо, чому установчі правила, розроблені таким чином, будуть, як правило, ефективними.


Відповідно до існуючої правової системи Сполучених Штатів, багато контрактних органів влади створені на обмежувальних застереженнях. Застереження поширюються на все майно, що знаходиться під юрисдикцією контрактного уряду. У цих випадках власники під владою уряду за контрактом кожен мають чітко визначені права на своє окреме майно. Уряди по контракту також утворюються для управління майном, що є спільною власністю, таким, як земельна ділянка, на якій розташовано багатоповерхові кондомініуми. Існує велике розмаїття форм власності, які управляються контрактними урядами, сфер діяльності, до яких вони залучені, і правила, згідно з якими вони здійснюють владу. Але, незважаючи на це розмаїття, майже всі уряди за контрактом мають одну спільну рису, яка полягає в тому, що правила для них розроблялися тоді, коли все майно належало одному-єдиному власнику. Такий власник пише установчий акт і засновує уряд за контрактом, аби збільшити вартість майна на той момент, коли воно згодом буде розподілене і продане декільком власникам.


Розробка гарних установчих правил коштує дорого, і так само, як і з усім, що є дорогим у виробництві, на їх розробці є стимул з’економити. Уряди за контрактом економлять на розробці установчих правил, роблячи одного підприємця відповідальним за підготовку установчого акту, а потім — продаючи акції разом з іншим майном. Оскільки установчі правила продаються на ринку, підприємець має стимул розробляти настільки ефективний установчий акт,наскільки це тільки можливо, а ринок слугує індикатором вартості правил (3).


В результаті уряди за контрактом мають багато рис “звичайних” урядів, але створюються на підставі приватних контрактів. Типовий уряд за контрактом має добре означений набір установчих та оперативних правил, контролюється керівним органом, має демократичні інституції, які дозволяють підвладним громадянам приймати колективні рішення щодо діяльності та програми уряду за контрактом, а також право оподатковувати своїх громадян для фінансування своєї діяльності (4).


Наступний розділ містить короткий опис реально діючих урядів за контрактом. Далі розкривається теорія уряду за контрактом, розроблена на основі теорії конституції (Б'юкенен і Таллок, 1962) і теорії клубів (Б'юкенен, 1965). Надалі за критеріями Тібута (1956) аналізуються аспекти ефективності урядів за контрактом . Потім поняття уряду за контрактом пропонується до дискусії в рамках теорії контрактів. У заключному розділі формулюється наша теза щодо того, що уряди за контрактом формуються підприємцями, які виробляють і продають установчі правила, що дозволяє наступним покупцям уникати витрат на прийняття рішень, невід’ємно пов’язаних із розробкою та прийняттям угоди на установчому рівні.


ПРИКЛАД


Фоллсмід — це кондомініум в Роквіллі, штат Меріленд, неподалік від Вашингтона, округ Колумбія. До кінця 1960-х років, коли почалося його будівництво, Фоллсмід був фермою, що належала одному девелоперу, який розподілив цю ферму на окремі ділянки, побудував на них будинки і продав їх. Приблизно в центрі кондомініуму розташовано спільну територію, на якій знаходиться басейн, тенісні корти, ставок, інші рекреаційні об’єкти та ліси. Ці землі знаходяться у спільній власності всіх домовласників в кондомініумі. Вони управляються радою, обраною жителями, і фінансуються за рахунок обов'язкових платежів з власників житла. Фоллсмід стягує податки і забезпечує суспільні блага для його жителів.


На жителів Фоллсміда поширюються і деякі інші правила. Згідно одного з них домовласники не можуть змінювати зовнішній колір своїх будинків без дозволу; інше — обмежує види і розташування парканів, які можуть бути встановлені, а ще одне — забороняє жителям стоянку вантажних автомобілів за межами їхніх домоволодінь. Фоллсмід є урядом за контрактом, і всі зазначені правила були впроваджені обмежувальними застереженнями, якими девелопер обтяжив майно ще до початку продажу.


Незважаючи на те, що обмежувальні застереження, що накладаються на використання майна, є досить поширеним явищем (5), Фоллсмід виходить далеко за рамки лише цього, надаючи суспільні блага своїм жителям, оподатковуючи їх для сплати за ці блага та забезпечуючи демократичний уряд для нагляду і управління процесом. Той факт, що девелопер живе в іншому місці, є доказом того, що він вважає, що ці правила і суспільні блага під орудоюконтрактного уряду збільшують сукупну вартість майна при продажу окремих ділянок.


Сусідні кондомініуми (але не Фоллсмід) забезпечують охорону, автобуси та інші послуги таким же чином. Очевидно, що ці організації мають багато рис муніципальних органів влади.


Уряди за контрактом, однак, не є урядами в юридичному сенсі, а тому вони не завжди забезпечують жителям реалізацію деяких прав, які були б конституційно гарантовані Сполученими Штатами, якщо б вони юридично вважалися такими урядами. Зокрема, хоч вони, як правило, управляються демократично, лише деякі уряди за контрактом працюють за принципом “одна людина-один голос”. Більш звичним є принцип “ одна одиниця власності — один голос ”, тобто один голос на домогосподарство. В деяких урядах за контрактом кількість голосів визначається розміром власності, так що, наприклад, будинок із чотирма спальнями дає його власникові більше голосів, ніж власникові будинку з трьома.


Суттєві відмінності між урядами за контрактом перешкоджають більш конкретному опису їхніх рис, але з вищесказаного читач може бачити, що уряди за контрактом (1) мають і установчі, і післяустановчі правила,(2) надають суспільні блага, і (3) мають повноваження оподаткувати тих, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Хоча уряди за контрактом виглядають схожими на муніципальні органи влади, вони не є урядами в юридичному сенсі, і тому не завжди забезпечують своїм громадянам ті права, які гарантовані Конституцією США.


ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ


Коли формуються уряди за контрактом? Тоді, коли єдиний власник майна, який надає сили установчому актові уряду за контрактом шляхом введення обмежувальних застережень щодо майна, повинен вважати, що уряд за контрактом буде сприяти підвищенню вартості майна при його розподілі та продажі. Ця відповідь набуває певної специфіки, коли потенційні громадяни під юрисдикцією уряду за контрактом вважатимуться членами клубу в сенсі, визначеному Б'юкененом (1965). Модель Б'юкенена визначає оптимальну кількість людей в групі розподілу та оптимальну кількість вироблених суспільних благ шляхом застосування компромісу між сукупністю активів та витратами, які розподіляються між членами.


За Бьюкененом і Таллоком (1962, гл.6), одним з видів витрат, пов’язаних з будь-якою коллективною організацією, є витрати на прийняття колективних рішень. Ці витрати охоплюють післяустановчі рішення, втім витрати на прийняття післяустановчих рішень мають безпосередній вплив і на прийняття установчих рішень. Тобто, так само, як є реальні витрати, які несуть особи, задіяні в колективному виборі та його узгодженні на післяустановчому рівні, існують й аналогічні витрати, які впливають на осіб, задіяних у прийнятті установчих рішень. Якщо ж до установчих рішень застосовуватиметься певне наближення до правила одноголосності, то витрати на їх прийняття стають особливо значущими (6).


В моделі Б'юкенена і Таллока, якщо використовується правило одноголосності понаднормові витрати відсутні, , оскільки рішення, що суперечать інтересам хоча б одного з членів групи, не може бути прийняте. Однак, при застосуванні правила одноголосності витрати на прийняття рішень, дуже високі. Навіть із правилом прийняття рішень менш суворим, ніж одностайність, витрати на прийняття рішень можуть бути значними в умовах, коли люди намагаються домовитися про устрій «клубу». Таким чином, з виходячи зустановчих позицій, може існувати багато клубних домовленостей, які пішли б на користь жителям тієї чи іншої місцини, але клуби не можуть бути створені, оскільки витрати на прийняття рішень, пов'язаних з досягненням необхідної початкової установчої угоди у всій групіщодо діяльності та структури управління клубом, будуть непомірно високими. Девелопери в пошуках прибутку можуть зменшити ці витрати на прийняття рішень на установчому рівні, розробивши життєздатну структуру управління клубом.


Коли формуються уряди за контрактом, одноосібний власник розробляє установчий акт, а потім дає потенційним мешканцям можливість жити у відповідності до цього акту. Схвалення або несхвалення уряду за контрактом висловлюється швидше виходом, а не протестом, якщо використовувати визначення Хіршмана (1970). У цьому вигляді установчий акт є продуктом підприємницької діяльності в пошуку прибутку. Підприємець, який складає установчий актприбирає всі витрати на прийняття рішень, пов'язаних з підготовкою та забезпеченням одностайної згоди з цим актом, роблячи в результаті колективну діяльність дешевшою.


Існує емпіричне спостереження, згідно з яким уряди за контрактом рідко коли формуються жителями території, що збираються разом та укладають установчий акт для спільних дій (7). Однак, коли такі установчі акти складені заздалегідь, — як правило, людиною, яка не є членом колективу — мешканці зазвичай вимагають від контрактних урядів результатів. Одна з важливих ролей того, хто формує уряд за контрактом, таким чином, полягає в тому, аби усунути витрати на прийняття рішень при розробці установчих правил, тим самим роблячи загалом менш витратними створення і підтримку оптимальних механізмів управління спільною власністю. Внаслідок формування уряду девелопер користує зі своєї частки зменшення витрат.Як і виробники на будь-якому іншому ринку, успішний девелопер швидше за все одержить порівняльні переваги при виробництві ефективних установчих правил.


Коротше кажучи, підприємці розробляють установчий акт для уряду за контрактом, перш ніж в межах юрисдикції цих урядів з’являються якісь громадяни, а вже потім дозволяють громадянам придбати майно в межах юрисдикції. Громадяни не несуть витрат на прийняття рішень, пов'язаних із розробкою установчого акту. Це зниження витрат зменшує загальну вартість постачання колективних благ та послуг, отримання яких в протилежному випадку може бути занадто дорогим.


Ефект від такого зниження витрат на колективну організацію проілюстровано в рамках моделі клубу Б'юкенена на рисунках 1, 2 і 3. На рисунку 1 визначається оптимальна кількість членів розподільчої групи для певної кількості колективного блага. Криві В і С показують прибуток і витрати за відсутності уряду за контрактом. Уряд за контрактом, який знижує витрати на благо, знижує криву С до рівня С'. Слід відзначити два моменти. По-перше, може виявитися, що при деяких обставинах С буде перевищувати B для всіх N, але C 'буде нижчою, ніж B, як мінімум для якогось N, роблячи уряд за контрактом можливим тоді, коли інші форми колективної організації є непомірно дорогими. По-друге, якщо зниження витрат, яке стало можливим завдяки уряду за контрактом, є скороченням постійних витрат, то зсув донизу кривої C є паралельним, і оптимальна кількість членів групи залишається на рівні N*. Якщо граничні витрати на додавання членів групи знижуються, тим не менш крива C знижується до рівня C', як показано на рисунку 1, і оптимальна кількість членів групи зростає. Фактори, що впливають на характер цієї зміни, будуть розглянуті далі в цій статті.


Pic 2012 01.jpg

РИСУНОК 1


Рисунок 2 відтворює аналіз Б'юкенена щодо оптимальної кількості благ для розподільчої групи заданого розміру, і тут застосовуються ті самі загальні висновки. Нижчі витрати, C', роблять виробництво благ можливим, якщо це буде витратнішим або взагалі неможливим за інших механізмів колективного узгодження. Оскільки уряди за контрактом знижують витрати на прийняття установчих рішень, вони спричиняють пониження кривої С на рисунку 2. Якщо граничні витрати на додавання одиниці благ знижуються, оптимальний рівень результатів для даної розподільчої групи зростає.


Pic 2012 02.jpg

РИСУНОК 2


Pic 2012 03.jpg

РИСУНОК 3


За Б'юкененом, кількість блага, що є перемінною на рисунку 1, визначається кривою Nopt, показаною на рисунку 3, а кількість членів групи, шо є перемінною на рисунку 2, генерується кривою Qopt, також показаною на рисунку 3. Якщо витрати на колективні дії є непомірними, кривих на рисунку 3 не існуватиме, і в цьому випадку більш низькі витрати на вибір та реалізацію установчих правил може зробити колективні дії можливими. Якщо гранична вартість постачання благ знижується, криві N'opt та Q'opt на малюнку 3 генеруються з використанням кривої вартості C ' з рисунків 1 та 2, показуючи такий результат: більший оптимальний розмір групи дозволяє виробляти більше колективних благ.


Метою цієї ілюстрації було показати, що аспекти ефективності урядів по контракту можуть бути змодельовані як застосування теорії клубів. В рамках моделі клубу Б'юкенена багато клубів, які були б прибутковими у світі з нульовими витратами на прийняття установчих рішень, не будуть сформовані, якщо виникнуть витрати на розробку установчого акту. Таким чином, роль підприємця полягає в тому, щоб розробити установчий акт для формування клубу, а потім продати його акції. Ця роль у скороченні установчих витрат є основною причиною формування урядів за контрактом. Модель клубу також дає розуміння того, чому акції в урядах за контрактом настільки тісно прив'язані до певної спільноти заздалегідь визначеного розміру і з заздалегідь визначеними характеристиками колективного блага. Ця модель показує, що є одночасно розподільча група оптимального розміру — і оптимальна кількість колективного блага. Визначаючи обидва параметри заздалегідь, членам клубу не доведеться нести витрати на колективне визначення цих характеристик.


ПРОБЛЕМИ ТІБУТА


Найбільш відомий напрямок дослідження ефективності органів місцевого самоврядування був започаткований Тібутом (1956). Ідея Тібута полягає в тому, що, оскільки люди можуть «голосувати ногами», обираючи той орган місцевого самоврядування, який найкращим чином відповідає їхнім уподобанням, існує конкурентний механізм, що призводить до підвищення ефективності місцевого самоврядування. Тим не менш, властивості ефективності урядів за контрактом виходять далеко за рамки властивостей, наявних у моделі Тібута. Тибутові обмеження конкуренції дискутувалися іншими (8), але навіть у порівнянні з ідеальними налаштуваннями Тібута, уряди за контрактом мають характеристики ефективності, варті їх порівняння з муніципальними органами влади.


Ефективний розподіл людей за преференціями щодо справжніх урядів працює стосовно урядів за контрактом так само, як в моделі Тібута (9). Однак, навіть якщо б спільнота вже була відсортована і мала в своєму складі саме тих людей, які жили б під юрисдикцією уряду за контрактом, уряд за контрактом все одно допомагав би в розробці ефективного установчого акту. Будь-який набір установчих правил буде результатом переговорного процесу між тими, кого стосуватиметься цей установчий акт; переговорний процес, в ході якого особи погоджуються на деякі правила, які їм дещо не до вподоби (але яких хочуть інші) в обмін на правила, яким вони надають перевагу значно сильніше. Витрат на переговорний процес щодо розробки набору правил, від яких чистий виграш мають усі і які максимізують вартість майна, що знаходиться під юрисдикцією уряду за контрактом, можна уникнути завдяки одному підприємцю, який і складає установчий акт.Замість того, щоб вести переговори щодо кожного положення, жителі приймають тільки одне рішення, яке полягає в тому, щоб або прийняти, або відхилити установчий акт. Підприємець має стимул для розробки найбільш ефективного з усіх можливих установчих актів, щоб максимізувати вартість майна на момент продажу. Будь-які витрати внаслідок неефективних правил лягають на підприємця у вигляді нижчих доходів від продажу майна, а не на покупців, які платитимуть лише ринкову вартість за, сукупно, власність та установчі правила по управлінн нею.


Деякі правила можуть бути економічно ефективними, але не поліпшувати пропорцію по Парето, тому для одностайного їх прийняття тим, хто від них виграє, доведеться надати компенсацію тим, хто програє. Досягнути оптимальності правил і компенсації потенційно дуже витратно, особливо тому, що люди мають стимули до того, аби стратегічно помилково заявляти про свої преференції. В уряді за контрактом, де установчі правилапродаються разом із майном, питання про компенсацію легко вирішується, тому що ті, хто буде у виграші, готові платити більше за своє майно, а ті, хто буде у програші, зможуть платити менше (10). Приймаючи всі рішення самостійно, підприємець уникає витрат на прийняття колективних рішень, а ринок стимулює підприємців розробляти ефективні правила. Конкуренція між різними урядами за контрактом забезпечує механізм зворотнього зв'язку, який сигналізує майбутнім підприємцям про характеристики установчих актів, які жителі вважають найбільш цінними (11).


Важлива відмінність між урядами за контрактом та урядами Тібута в тому, що конкуренція в моделі Тібута відбувається тільки в післяустановчій стадії. Уряди конкурують за допомогою податкових ставок, обсягів державних послуг, тощо. В аналізі Тібута бракує конкурентного процесу розробки ефективного установчого акту, а не ефективного набору послуг. У моделі Тібута, де переїзд є безвитратним, установчі правила є менш важливими, тому що незадоволені громадяни можуть легко переїхати. Установчі правила є більш важливими, коли люди вкладають у процес прийняття рішення про місце проживання, тому що переїзд коштує дорого. Таким чином, уряди за контрактом розширюють ефективність у порівнянні з конкуренцією за Тібутом.


Після того, як майно, що перебуватиме під юрисдикцією уряду за контрактом, розподілено і продано, уряд за контрактом стає схожим на муніципальну владу в тому сенсі, що підприємницькі стимули для ефективного прийняття рішень на установчому рівні послаблюються. Через це послаблення стимулів МакКаллум (1970) стверджує, що така власність, як торгові центри, промислові парки, і навіть готелі швидше здають в оренду, а не продають свої площі і продовжують управлятися одним підприємцем. Оскільки підприємець встановлює правила в конкурентній боротьбі з іншими девелоперами, установчий акт може продовжувати розвиватися після того, як власність розпродано, і покупці мають підтвердження того, що підприємець має стимули до розробки правил, які максимізують вартісність майна для них. МакКаллем стверджує, що це пояснює, чому торгові центри продовжують процвітати в той час, коли передмістя занепадають.


Хоча ті самі міркування можна застосувати до житлових районів, продаж домоволодінь людям, які збираються жити в них довгошвидше за все збільшуватиме вартість майна, саме тому, що [такі] жителі зазвичай бажають, аби установчі правила були негнучкими і тяжкозмінними. Але бажана стабільність в житловому районі не стосується комерційної нерухомості. Якщо володільці майна бажають стабільності установчих правил, то індивідуальні права власності диктуватимуть негнучкість, яка дає стабільність. Якщо ж володільці бажатимуть гнучких установчих правил, які продовжуватимуть максимізувати вартість майна, то володільці надаватимуть перевагу оренді, а не купівлі (12).


Модель уряду за контрактом виходить за рамки моделі Тібута, оскільки описує розробку ефективних установчих актів, а не механізм продукування ефективних післяустановчих рішень. Існує також підприємницький стимул формувати уряди за контрактом, який відсутній в моделі Тібута. В світі Тібута, де переїзд є зовсім невитратним, установчі правила є менш важливими, ніж коли люди роблять суттєві інвестиції в рішення щодо місця проживання.


ПРОБЛЕМИ КОНТРАКТАРІАНІЗМУ


Аналіз урядів за контрактом дещо проливає світло на модель суспільного договору держави, особливо в її розвитку останнім часом. В рамках, окреслених Б'юкененом і Таллоком (1962), ефективні установчі норми можуть бути гарантовані тільки на основі одностайного рішення, хоча одностайна згода рідко зустрічається в реальному світі. Це спонукало таких контрактаріаністів, як Роулс (1971) та Б'юкенен (1975), розробити моделі концептуальної угоди з метою аналізу установчих норм. Одне з критичних зауважень щодо цих моделей полягає в тому, що, оскільки ця угода не є реальною угодою, термін "концептуальна згода" приховує примусовий характер уряду (13). Без фактичної одностайності правила оптимального установчого акту в сенсі, який мають на увазі Б'юкенен і Таллок(1962), повинні залишатися предметом припущень.


Уряди за контрактом є цікавим об'єктом дослідження в рамках контрактаріальної парадигми, тому що вони виникають за добровільною згодою. Існує деяка подібність між урядами за контрактом та “вуаллю невідання” Роулса, тому що підприємець, який формує уряд за контрактом, не знає нічого про конкретні особистості людей, які в кінцевому підсумку потраплять під юрисдикцію уряду. Підприємець має стимул для створення максимально цінного об’єкта власності, що дає додатковий стимул для розробки ефективних установчих правил. Підприємець приймає установчі рішення щодо уряду за контрактом в тих же умовах, що і майбутні громадяни цього уряду, якщо б усі вони перебували за “вуаллю невідання” Роулса. Формування урядів за контрактом ближче за все до соціального контракту з реального світу, тому що відбувається за приблизно аналогічною “вуаллю”, і тому, що всі одностайно погоджуються перейти під юрисдикцію уряду за контрактом, що розповсюджується на всіх в найстисліші строки.


В рамках моделі клубу Б'юкенена, яка була використана в цій статті раніше, описуються деякі риси оптимального клубу, але не описується процес прийняття рішень, в ході якого ці риси можуть бути надані. Аналогічно, модель Б'юкенена і Таллока описує характеристики оптимальних правил прийняття рішень на установчому рівні, але не описує механізм або інституцію, за допомогою яких розроблялися б оптимальні правила. Не всі правила, розроблені урядами за контрактом в реальному світі, будуть оптимальним. Конкуренція між різними урядами за контрактом, однак, забезпечує ринковий механізм, який спонукає уряд за контрактом, як за помахом невидимої руки, до розробки оптимальних правил. Уряд за контрактом є інституцією, яка виробляє одностайну згоду в реальному світі, що відповідає концептуальній згоді, яка постулюється в останніх контрактаріанських моделях.


В реальному світі більшість урядів не були сформовані за контрактом, але теоретики підтримують інтерес до аналізу ефективності характеристик установчих правил урядів з реального світу. Уряди за контрактом, у порівнянні, забезпечують одностайно узгоджені конституційні норми. Суспільний договір залишається гіпотетичною конструкцією при аналізі типових урядів, але характеристики урядів за контрактом можуть дати деяке розуміння характеру уряду, який виникає внаслідок суспільного договору.


Наприклад, уряди за контрактом, як правило, визначають право голосу на основі частки у власності, а не згідно принципу “одна людина — один голос”, який використовується в Сполучених Штатах. Але уряд США спочатку поширив виборче право тільки на власників, так само, як зазвичай роблять уряди за контрактом. Розробка оптимальних правил голосування на установчому рівні обговорюється Б'юкененом і Таллоком (1962), і аналіз чинних правил голосування в урядах за контрактом може надати додаткове уявлення. Оскільки підприємець, який створив уряд за контрактом , як прикінцевий позивач, має стимул для створення правил голосування, що максимізують багатство, є підтвердження тому, що правило “одна людина -один голос” зазвичай не є оптимальним. По суті, історія виборчого права Сполучених Штатів показує, що право голосу постійно розширялося. Виборчі права отримували не лише нові групи людей, але й установи, які спочатку не обиралися шляхом всенародного голосування (Сенат США), стали згодом формуватися саме так. Разом з більш обмеженими виборчими правами в урядах за контрактом, це говорить про те, що розширення виборчих прав не обов'язково є фактором, який максимізує багатство (14).


Паралель між формуванням урядів за контрактом та концептуальною згодою, яку можна знайти в моделі суспільного договору держави, викликає інтерес з двох причин. По-перше, це приклад інституцій реального світу, які виробляють одностайно узгоджені установчі правилаПо-друге, це орієнтир для оцінки правил прийняття рішень в реальному світі, якщо вони затверджуються неодноголосно. Попереднє обговорення виборчого права є прикладом того, що такий тип аналіз можна сприйняти.


ВИСНОВОК


Уряд за контрактом має багато характеристик типового уряду, але формується за приватним контрактом, часто у вигляді обмежувальних застережень щодо майна. Мотивацію для формування урядів за контрактом висвітлено в рамках теорії конституцій Б’юкенена і Таллока (1962) та теорії клубів Б'юкенена (1965). Якщо виходити з витрат на розробку установчого акту для нового клубу, то є багато таких, що в іншому випадку були б прибутковими, але не можуть навіть сформуватися. Таким чином, на підприємця покладається роль творця клубу (повністю, разом із його установчим актом) та продаж його акцій, що дозволить учасникам отримати переваги створеного клубу без необхідності нести витрати на прийняття рішень на установчому рівні при його створенні.


Метою цієї статті було дати теоретичне уявлення про формування урядів за контрактом. Уряди за контрактом майже завжди утворюються, коли один-єдиний підприємець є власником всього майна в юрисдикції уряду за контрактом. Шляхом формування такого уряду і наступного розподілу та продажу майна витрати на прийняття рішень, пов'язаних зі створенням установчого акту, усуваються, тим самим знижуючи витрати на виробництво колективних благ.


Підприємець, таким чином, задіяний в бізнесі з виробництва і продажу установчих правил, які прив'язані до нерухомості, що виставляється на продаж. Ефективні установчі правила підвищують вартість майна, і це надає підприємцю стимул для розробки ефективного установчого акту. Стимул до розробки ефективних установчих правил існує в будь-якій групі, але типовий уряд за контрактом відрізняється від інших колективних організацій тим, що установчий акт розробляє один підприємець, а потім продає акції в групі, виключаючи витрати на прийняття рішень на установчому рівні. Цей механізм дозволяє прибутково виробляти колективні блага в тих випадках, коли їх виробництво могло б бути збитковим, якби витрати на прийняття рішень при розробці та узгодженні установчого акту мала б нести сама розподільча група.


Хоча про ефективність роботи урядів було написано багато, література зосередилася швидше на післяустановчих рішеннях, а не на розробці ефективних установчих правил. В роботах з теорії конституції, появі яких посприяли Б'юкенен і Таллок (1962), висвітлюються характеристики ефективних установчих правил, але не описуються інституції, які могли б розробляти ефективні установчі акти. Уряди за контрактом з’являються завдяки системі стимулів, які тягнуть за собою вироблення ефективних установчих правил, і хоч вони цікаві й самі по собі, їх дослідження також показує, як економічна теорія установчого процесу застосовується до інституцій реального світу.


ПРИМІТКИ


1. Визнання цього факту привело таких теоретиків, як Роулс (1971), Нозік(1974) та Б'юкенен (1975), до розробки моделей концептуальної згоди з метою аналізу ефективних установчих правил. Гордон (1976) називає цю групу “новими контрактаріанцями”.


2. Ці організації називали по-різному. Наприклад, у статті на першій сторінці газети “Вашингтон Пост” від 14 червня 1987 року вони були названі "тіньовими урядами”. Нам подобається цей термін, але у політиці термін “тіньовий уряд” також означає групу людей, які не є в даний час при владі, оцінюють політику чинного уряду і, можливо, пропонують виборцям чітко визначений альтернативний уряд, якщо виборці захочуть скинути той, що при владі.


3. Фрідман (1987) обговорює цей аспект урядів за контрактом.


4. Тут не буде жодної спроби провести лінію поділу між справжніми урядами та приватними організаціями, але Холкомб (1987) стверджував, що податкові повноваження є ідентифікуючою ознакою уряду.


5.Див. обговорення у Сігена (1970), який пояснює, як у Х'юстоні при визначенні умов землекористування використовуються швидше обмежувальні застереження, ніж зонування,.


6. Рішення на установчому рівні часто приймаються без урахування правила одноголосності. Наприклад, в деяких штатах, міста можуть приєднувати до себе прилеглі земельні ділянки, навіть не отримавши схвалення осіб, які проживають на цих землях. Правило одностайності, втім, має ту привабливість, що забезпечує поліпшення пропорції Парето внаслідок будь-якого рішення, прийнятого за ним.Цілковита бажаність правил одностайності є нормативною проблемою, а аргументом Вікселя (1967) на її користь був розвинутий Б'юкененом і Таллоком (1962) та Б'юкененом (1975). Контрактаріальна схема Роулза (1971) містить аналогічний аргумент на користь одностайної згоди щодо рішень на установчому рівні.


7. Виняток становлять жителі району Лох-Ломон в Майямі Лейкс, штат Флорида, які проголосували за те, щоб на єдиному в’їзді на їхню територію був зведений будинок охорони, та за те, щоб охоронці патрулювали вулиці за рахунок податку на майно. Це рішення, однак, було прийняте за правилом більшості, а не затверджено одноголосно. Уряди також можуть бути сформовані за контрактом, згідно якого розподіляється загальна територія, як це описано Умбеком (1977). В часи золотої лихоманки в Каліфорнії золотошукачі формували уряди за контрактом з установчими правилами з метою поділу спільного ресурсу на окремі частки, показавши, що уряд за контрактом не обов’язково має бути результатом діяльності однієї людини.


8. Див., наприклад, Б'юкенен і Гьотц (1972). 9. Елліксон (1982) згадує про роль сортування по типу Тібута, яке відбувається в асоціаціях домовласників. 10. МакКеллум (1970) обговорює правила, розроблені власниками майна, у точно такому ж контексті.


11. Докази того, що такий конкурентний сигнальний механізм працює за можливості, див. у Бейто (готується до публікації).


12. Володільці-комерсанти отримують прибутки від збільшення вартості займаної ними власності, тому що вартість майна визначається його потенціалом для генерування комерційних доходів. Володільці в житловому секторі можуть і не отримати прибутку від збільшення вартості майна, яке вони орендують, тому що власник намагатиметься перехоплювати збільшення вартості за рахунок підвищення орендної плати. Занадто багато поліпшень власності може витіснити орендарів на користь інших орендарів, які можуть дозволити собі платити більше.


13. Див. у Йєгера (1985) розвиток цієї критики.


14. Елліксон (1982) припускає, що мажоритарне походження муніципалітетів дає їм більше можливостей для діяльності із перерозподілу, що є однією з можливих причин того, чому більш розширене виборче право не максимізує багатства.

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти